Вже не знаю, що й робити! Мама відмовляється категорично приймати від мене грошову допомогу. Я живу сама, добре заробляю, зустрічаюся з хлопцем.
З Артемом ми, доки не взнаємо краще один одного, вирішили жити окремо. Батька не маю, і виховувала мене одна мама, я їй усім зобов’язана, що маю зараз. Мама на всьому заощаджувала, працювала на двох роботах майже постійно, щоб дати мені освіту.
Вона вважала, що диплом – це забезпечене життя, хоча так і не завжди буває, але мені вища освіта якраз допомогла. І я вирішила допомагати мамі, хочу, щоб вона тепер ні в чому не потребувала.
Спершу давала їй гроші, які вона довго не хотіла брати, але я наполягла. Їду до неї в гості завжди беру щось смачне і постійно чую:
«Не витрачай так багато грошей, збережи собі на чорний день, раптом ти не завжди стільки зароблятимеш».
Я спочатку тільки сміялася, але одного разу мій хлопець, ми якраз були неподалік, запропонував заїхати, щоб познайомитися з моєю мамою.
Я їй зателефонувала, що буду не сама, купили торт, дороге червоне, ковбасу, рибу, фрукти, щоб мамі не довелося нічого готувати, тим більше, що заїхати ми збиралися ненадовго.
Познайомилися, мамі мій хлопець сподобався, я, задоволена, накриваю стіл, не підозрюючи, що на мене чекає. Мама, побачивши всі продукти, почала голосити:
«Скільки разів я тобі казала, щоб ти економила гроші? Навіть уявити страшно, скільки це все коштує!».
Я намагалася її заспокоїти, якось перевести все в жарт, але маму вже не можливо було зупинити. Вона висловила все: і те, як вона недоїдала, не відпочивала і змогла тільки таким чином зібрати мені гроші на навчання.
Мені було так не зручно, що мама це говорить у присутності майже незнайомої їй людини, що я просто вирішила піти.
Потім виявилося, що ті гроші, які я давала мамі, вона не витрачала, а складала, щоб, якщо треба буде, допомогти мені.
Боюся, що у мого хлопця склалося враження, що ми весь час бідували, хоча жили тоді, як усі. Тепер я грошей мамі не залишаю, просто привожу продукти, чай, каву, хочу ще вмовити, щоб поїхала в Карпати відпочити, вже й курорт обрала, але не знаю, як її переконати, хіба що поїхати з нею разом.
Багато моїх друзів, навпаки, чекають, щоб батьки їм допомогли, деякі навіть із пенсій відкладають для дітей, а тут маму доводиться вмовляти і переконувати прийняти мою допомогу! Дивна в мене мама, чесне слово.