Працюючи 10 років в Іспанії прибиральницею багатих будинків, я заощаджувала кожну копійку, щоб мама та донька в Україні жили добре.
За всі 10 років, що я провела на роботі в іншій країні, я ніколи не дозволяла собі якихось спонтанних витрат, нічого зайвого для себе, ніяких приємних дрібничок. Хоча, зізнатися, іноді хотілося, дуже хотілося, адже я жива людина, жінка. Та було не до того.
Я не купувала собі дорогий одяг, адже мені не було куди в ньому йти. Не балувала себе якоюсь вишуканою їжею, хоча, повірте, там дуже багато смачного, особливо морепродукти. Я навіть каву пила, лише коли дуже недосипала а не для задоволення.
Отак, потихеньку, економлячи кожну копійку, я й жила. На моє бачення все було дуже просто. Час дорівнює гроші. І навпаки: що більше грошей я економила, то менше часу мені треба було, щоб заробити заплановану суму. Кошти мені були потрібні для сім’ї. Точніше, для майбутнього доньки.
До поїздки за кордон я покинула чоловіка, який виявився не тією людиною, яка б мені підходила. У ньому зовсім не було надійності і раціоналізму, які я так цінувала в чоловіках.
Батько дочки-школярки, молодий чоловік, він не міг заробляти достатньо грошей і при цьому дозволяв собі затримуватися з друзями після роботи і витрачати свій час на безглузді хобі. Це було вище моїх сил.
Після розлучення з Валерою і роздумів, як жити далі, я вирішила сама заробити кошти нам на життя. Ну і в ідеалі познайомитися з чоловіком, який впевнено дивиться у майбутнє та поділяє мої життєві принципи.
Сумнівно, звісно, ну а раптом? Отже, моя дитина залишилася у бабусі, квартиру я віддала в оренду одній знайомій парі, а сама поїхала втілюватисвої плани у реальність.
Я опинилася в Іспанії. Працювати посудомийкою в ресторані – важко. Постійно стоїш на ногах, посуду накопичується неймовірна кількість. Ще ця вологість постійна. Крім того, спочатку дратувало, що я не можу підтримати навіть саму просто розмову: не вистачало знань мови.
Згодом я набралася деяких потрібних фраз і навіть зуміла складати з них більш-менш осмислені речення й пропозиції. І роботу змінила – стала за рекомендацією знайомої прибирати в багатих будинках. Тут і платили вже краще.
Потім у мене з’явився один чоловік, а потім інший. Але нікого серйозного я так не зустріла. Виявилося, що європейці звикли до хорошого життя і в них немає внутрішньої спраги, як це було в мене.
А навіщо мені міняти одного матраца на іншого? Ні, краще вже продовжуйте їсти свої лимонні тістечка. Я вже якось сама протримаюся.
Якоїсь миті у мене зник планшет, яким я зв’язувалася з мамою та донькою. Не знаю, я його втратила чи вкрав хтось. Але минуло аж два тижні, поки я не знайшла відповідну мені дешеву модель з рук, вживану. Як я вже сказала, треба було економити.
Донька та мама, звичайно ж, за мене хвилювалися. І дуже зраділи, коли побачили моє обличчя на екрані, а мені було важливо знати, що їхні емоції щирі і що я недаремно витрачаю на чужині кращі роки свого життя.
Час минав. Я не використовувала гроші для якихось вкладень, щоб їх потім примножити. Ризики були надто високі. По суті десь третину грошей я відправляла на батьківщину, а більшу частину відкладала у себе. Так було надійніше та зручніше особисто для мене.
Мамі я казала, щоб витрачала гроші з розумом. Тож я сподівалася, що вона зробить хоча б мінімальний ремонт будинку, щоб до мого приїзду було видно хоч якісь позитивні зміни.
І ось я кілька тижнів тому повернулася додому. Мої рідні зустріли мене на вокзалі. Дорога була довгою, автобусом, зі зрозумілих причин. Я була з великою сумкою, у якій привезла трохи подарунків, їжі та одягу.
Нічого такого, я вирішила не купувати будь-яку дорогі сувеніри чи одяг. Адже воно нікому не потрібне. Мама під час зустрічі міцно мене обійняла, а потім і донька теж приєдналася. Я відразу помітила, що вони були добре одягнені, донька тримала новий телефон – останній айфон.
Вже коли приїхали додому, я запитала мами, звідки це все. Невже грошей за оренду квартири їм вистачало на все це – брендовий одяг, айфони?
На що вона посміхнулася і сказала, що ні, вони живуть тільки її пенсії і до наступної. Звичайно, за квартиру щось капає, і моя допомога. Але на цьому все. Внучка, моя дочка, витрачає величезні суми на дрібнички та дорогі покупки. Вона навіть може приїхати до школи на таксі преміум-класу, аби вразити однокласників.
Тоді я вирішила дізнатися від самої дочки, чи правда все те, що мені про неї наговорила мама. Реальність виявилася ще гіршою. Дочка всі гроші, які я надсилала їм двом, залишала собі і просаджувала на вечірки, ганчірки тощо.
А ще вона була впевнена, що після мого прибуття її життя стане ще яскравішим. Навіщо вчитись, якщо мама грошей привезла?
Тож ні про яку вищу освіту, принаймні безкоштовну, не може навіть йтися. Вона у навчанні повний нуль. І характер у неї за моєї відсутності зіпсувався остаточно. Навіть моя мати не змогла нічим допомогти.
Так я одним своїм рішенням зіпсувала дочку, втратила багато часу і нічого не прийшла. Так, якась кількість грошей залишилася. Але що з ними робити, якщо немає знань?
Бізнес, напевно, прогорить без знайомств і практики, та ще й у такі буремні для країни часи. Будувати нічого не буду, навіщо, якщо ми живемо в місті? А у банку за рік накопають якісь сльози, а не відсотки. Якщо він сам взагалі не лусне.
У моєму віці пізно шукати чоловіка, який би справді покохав мене з дочкою. А мій колишній уже одружився вдруге. Скатертиною дорога. Що робити, я поки що не знаю. Але тепер я прийматиму будь-які рішення тільки після того, як добре їх обміркую. Цьому мене життя добре навчило.
Мені цікаво почитати поради й досвід жінок-заробітчанок про те, як знайти себе й своє місце після повернення, особливо після ось таких розчарувань рідними людьми, які трапилися у мене. Всім дякую за увагу.