В нас є вільна квартира, яка дісталася чоловіку від батьків. Вже давно було обговорено, хто перший з дівчат заміж вискакує, того й дах над головою. Другій же дочці ми свою віддаємо. Але після того, як Оксана розписалася, чоловік змінив свою думку. Він каже, що це місія зятя, що він сам має про це подбати. В неділю, і ми і свати, були в дітей в гостях. В Оксани був день народження. Після її “тосту” мені хотілося з тою хлібопічкою провалитися крізь землю

В нас є вільна квартира, яка дісталася чоловіку від батьків. Вже давно було обговорено, хто перший з дівчат заміж вискакує, того й дах над головою. Другій же дочці ми свою віддаємо. Але після того, як Оксана розписалася, чоловік змінив свою думку. Він каже, що це місія зятя, що він сам має про це подбати. В неділю, і ми і свати, були в дітей в гостях. В Оксани був день народження. Після її “тосту” мені хотілося з тою хлібопічкою провалитися крізь землю.

В нас з чоловіком двоє донечок. І Оксана і Іринка дуже гарно вчилися в школі. Після школи закінчили університети.

Зараз обидві мають гарну роботу. Я вважала, що ми з чоловіком виконали свою місію.

Єдине, що залишилося “доробити”, так це вирішити питання зі “спадщиною”.

В нас з чоловіком є своя двокімнатна квартира. Ми живемо вже самі.

Старша дочка вийшла заміж, а точніше, розписалася, перед Різдвом. Вони не хотіли ніякого святкування. З Владодом вони вже зустрічаються більше трьох років. Чекали-чекали кращих часів для забави, і вирішили, що треба жити тут і зараз, а то не знати, що тебе завтра чекає.

Молодша ж дочка донедавна жила з нами, але на даний час живе з подругою в Польщі.

І ось власне, ще коли діти були менші, ми домовилися з чоловіком, що коли хтось із дочок буде виходити заміж перший, то ми даруємо молодятам квартиру.

В чоловіка є квартира, яку йому і сестрі залишили у спадок батьки. Мій чоловік частину сестри викупив, тому вона повністю в нашому розпорядженні.

Молодшій дочці ми вирішили “подарувати” свою.

Якби все так і сталося, мені б було спокійніше на душі. Але чоловік змінив після розписки свою думку.

Чомусь мій Остап вирішив, що зять повинен сам забезпечити дахом над головою дружину.

Я йому пояснюю, що зараз такі важкі часи, що треба дітям допомогти. Свати в нас прості роботяги, але і тут вони нам і дітям допомагають. Ми всю зиму їх катоплю їли, цибулю, моркву і бурячок. Коли б ми не приїхали, все курочку з собою дадуть. Дуже хороші люди.

Але чоловік вперся на своєму, хоч ти трісни.

– Зять розумний, заробить на квартиру. Ми краще цю квартиру молодшій подаруємо, а самі будемо доживати в своїй. Хто з нами старими буде хотіти жити?

Я не розумію свого чоловіка.

Просто мені перед дочкою незручно. Я ж пообіцяла їй, і вже давно, що ця квартира її.

Зараз діти живуть на орендованій. Я навіть лишній раз до них не йду.

Але в неділю в дочки був день народження. Дата не кругла, але ми з чоловіком прийшли. Також були і свати і сестра рідна зятя з сім’єю. Самі свої, але вийшла повна хата людей.

Ось Оксана і сказала вперше про своє – наболіле.

– Я думала, що ви хоч на день народження мене ощасливите квартирою.

А ми як ті пеньки два, приперлися з хлібопічкою.

Я не знаю, як достукатися до чоловіка.

Дуже хочеться допомогти дітям, але в цьому питанні керую не я, на жаль…