Бабуся розказувала, що тато після виписки заніс нас в квартиру, положив два згорточки з голубою і рожевою стрічкою на диван, довго дивився не відводячи очей, а потім пішов назавжди. Спершу ми жили в гуртожитку, а потім мамі запропонували роботу неподалік Чорнобиля, пообіцявши дати квартиру. Ми її отримали, та якою ціною. Мами не стало в 52 роки. Як вона говорила, вже будучи прикута до ліжка, що ця квартира їй надто дорого обійшлася – життям!
Ми з братом ніколи не бачили свого батька. Виховала нас лише мама, і бабуся звичайно, бо з двома близнюками, ще й в дев’яності, було не легко.
Нам з Тарасом по 38 років. Коли ми з’явилися на світ, тато ще був поруч з мамою. Розписані вони не були. Бабуся розказувала, що він після виписки заніс нас в квартиру, положив два згорточки з голубою і рожевою стрічкою на диван, дивився на нас деякий час не відводячи очей, а потім пішов назавжди.
Я змирилася з тим, що в нас немає тата, а ось брат довго його шукав. Та що казати, він досі не покладає надії, що колись таки його зустріне.
Тато був не українцем, тому, скоріш за все, він живе в іншій країні. Знаю, що його батьки були проти того, щоб він одружився на дівчині іншої національності.
Мамі з нами було не легко, але вона зуміла нас поставити на ноги. Жили ми спершу в гуртожитку, а потім мамі запропонували поїхати в Чорнобиль на роботу, там вона готувала їсти для робочих.
Після цієї “шкідливої” роботи їй подарували двокімнатну квартиру. В той час, поки вона працювала недалеко від Чорнобиля, нас виховувала бабуся.
Мами не стало в 52 роки. Як вона говорила, вже будучи прикута до ліжка, що ця квартира їй надто дорого обійшлася – життям…
Я вийшла заміж дуже рано, у вісімнадцять. Мабуть зіграв той фактор, що я шукала чоловіка, який би мені замінив батька.
Петро на дев’ять років від мене старший. В нас вже дві дорослі донечки, і ще двоє хлопців близнюків: Артем та Денис.
Брат згодом також одружився, але в нього появилися проблеми з “біленькою”.
Що ми тільки не робили, як не рятували, нічого не допомагало. Він мав сам захотіти бути здоровим, а він цього не хотів.
Ми з чоловіком і дітьми живемо в будинку, який допомогли нам придбати батьки чоловіка.
Квартиру ж мама записала на нас з братом порівну. Я спершу хотіла викупити братову частку, а потім якось все закрутилося.
Дружина брата знайшла собі іншого чоловіка і прогнала Тараса. Він пішов жити в цю квартиру. Після розлучення він ще гірше взявся за цю “справу”. Я вже змирилася, що своєї частки в ній не побачу.
Я єдине, що б хотіла, щоб брат взявся за голову. В нього є син, який, як і він колись, буде рости без батька.
Я не засуджую невістку. Тарас не приносив в хату гроші. Мало того, ще й виносив все цінне, поки та гуляла з дитиною.
Я не знаю, як маю допомогти брату. В нього немає нікого ріднішого за мене, а я відчуваю, що безсила з його проблемою…
Автор – Наталя У