З грошима у нас у родині завжди було погано, батьки багато й часто позичали у друзів, брали кредити. У 13 років я пішла працювати прибиральницею, коли навчалася у школі, у 15 – літом у кафе, у 16 – підробіток, у 17 років увечері робота в Макдональдсі, вдень – навчання у педагогічному коледжі.
І це все для того, щоб менше бути вдома, тому що щоденні конфлікти з братом і батьками, плюс умови життя – жили ми без ремонту, з мишами, духовка, яка не пече, сантехніка тече, дроти скрізь, розетки не працюють, об підлоги спотикаєшся.
Зароблені гроші віддавала батькові, у сумі вийшло десь 100 000 гривень за кілька років роботи, щоб закрив кредити, але з умовою повернення цих грошей.
З кожним роком жити з сім’єю мені ставало дедалі тяжче, бо характер у мене не подарунок, я самостійна дуже. Тому іпотеку хотілося взяти якнайшвидше.
Час минав, я знайшла кращу роботу, далі відкладала на іпотеку, про яку так довго мріяла. Але через 2 роки роботи почала зустрічатися з колегою, йому 33 роки, сім’ї немає, машини та квартири теж.
Почали з Денисом винаймати разом квартиру, і раптом дзвінок від батьків, що банк забере машину, якщо не дам їм грошей – 150 000 гривень. Для мене це було потрясіння! Першого боргу не віддали і ще грошей хочуть.
На вагах були моя мрія про власне житло чи батьки. Я повірила, віддала, домовилися до 31 грудня 2022 року, але вже літо 23-го і нічого не віддаватимуть, обдурили. Так буває.
Батьки все життя вважають, що я їм винна і зобов’язана, але я не просила мене народжувати. Освіта ніяка у мене – педколедж, вихователь, яким так і не працюю. Із зарплатою 15 000 прийшла в цю компанію. Зараз вже отримую вдвічі більше, але й життя дороге яке нині.
Батькам 50 та 53 роки працювати обоє не хочуть, батько на військовій пенсії і обурюється, що держава копійки платить, хоча я працюю на державній роботі і саме у мене він бере гроші. Батькові краще в боргах жити, але тільки не працювати.
У той же час батьки хочуть гарного життя – відпустки, машину, ремонт, дачу, 2 собаки завели.
Я як дочка і так роблю їм дорогі подарунки: телефон, золоті сережки, ланцюжки, сумки шкіряні, ноутбук, планшет і так далі. Але батьки кажуть, що я погана дочка, хоч подарунків не вимагаю, грошей не прошу, допомога з іпотекою мені теж не потрібна, прошу тільки, щоб борг віддали.
Але батьки говорять про важкі часи, наче мені так “легко” працювати з 4 вихідними на місяць.
Мама каже, що я хочу на все готове. Так, я хочу найкращого і що в цьому поганого? І дітям хочу все залишити потім, і щоб прожили краще за мене.
Я ж сама працюю і заробляю, а мама вважає, що я маю жити як вона в 90-х роках і пройти через все болото: жити без пральної машинки, у комуналці чи гуртожитку, жити на пайок, який військовим раніше давали. А ще заміж за військового вийти й таке інше.
Але найкраще, що я чула від батьків, що гроші не головне в житті. Дуже дивно чути це від людей, які постійно всім повинні. У них просто немає питань: «Як справи?», а лише одне – «Скільки грошей даси?», «Нам потрібна допомога, позич трохи».
Моє життя на оренді так і тривало, доки ми з Денисом не вирішили одружитися і взяти квартиру разом. Я довго вмовляла Дениса, пояснюючи всі обставини, та й ціни скоро ще зростуть.
І ось я заміжня, міняю паспорт і розумію, що все на перекіс. Мене не цінують, не розуміють, не підтримує чоловік, до того ж ховається в квартирі самі розумієте, чому, офіційно не працює, батьки не віддають грошей, підтримки нуль, друзів нема, на роботі проблеми, все кудись котиться. Поговорити нема з ким, пишу сюди.
Здається, я втекла з однієї клітини до іншої. Не знаю що робити. Зовсім заплуталася. Дякую всім заувагу і мирного неба нам всім.