Я щиро вам скажу – 200 доларів для нас з чоловіком дуже не мала сума. так от, у ці вихідні невістка Софія мала День народження, і їсти у неї на ювілеї нам було з чоловіком нічого, тому наприкінці свята, коли молодь танцювала, я з чистим сумлінням тихенько витягла наш конверт.
Син наш Святослав після школи поїхав вступати аж у Київ, там і лишився. Живуть вони з дружиною Сонею і сином у невеликому місті поруч зі столицею, а ми з чоловіком аж у іншій області в селі.
Бачимося, зрозуміло, ми з родиною сина не часто. Ми їздили до них на народження онука, а вдруге, коли мені невістка допомагали пройти кількох столичних спеціалістів, та й усе на тому. Взагалі ми з чоловіком не любителі міського шуму, не звикли ми до цього всього, нам краще у селі. Ми любимо повітря, землю.
Діти ж до нас приїздять буквально два рази на рік, зазвичай на якісь родинні свята, більше в них також часу нема, працюють, в квартирі саме зараз, попри час такий неспокійний, ремонт роблять. Так і живемо.
А це минулої неділі невістці Софії виповнилося 35 років, і вони нас зарані запросили на святкування. Ми з чоловіком вирішили поїхати, поміняли у райцентрі гроші на долари, бо Святослав сказав, що краще дарувати конверта.
Святкували в ресторанчику, чоловік 25 було, майже всі нам, крім сватів, незнайомі люди. Подарунки дарували якимось дивним способом: на окремому столику стояла скринька для «конвертиків», туди ж на столик клали подарунки ті, хто дарував щось інше, а не гроші.
Але зіпсувало нам з чоловіком свято не це, а те, що їсти у невістки на ювілеї нам було практично нічого.
Знаєте, ми люди прості, звикли до нормальної їжі, а у них на святі ні картоплі, ні салатів нормальних не було.
Зате були суші, якісь салати з водоростів і морепродуктів, руколи тощо, шашлички із мідій і ще якась нісенітниця, навіть устриці – я їх навіть спробувати не змогла, так неприємно пахли.
На солодке навіть торт не подали, всі пили каву з якимись чізкейками і фонданами, а ми замовили собі чаю, бо більше нічого було. З напоїв на столі – якісь просеко і коктейлі, ні нормальних вин, ні біленької. Словом, ви зрозуміли.
Тому наприкінці свята, коли молодь танцювала, а старші повиходили подихати на свіже повітря, я з чистим сумлінням тихенько витягла наш конверт з 200 доларами зі скриньки з подарунками.
Не знаю, чи помітила Софія. Але мені байдуже, ми їхали здалека не для того, щоб просидіти голодними. А гроші ці ми з таким трудом відклали, а нам і хлів треба ремонтувати, і мотоблок он барахлить, новий прийдеться весною купувати.
Словом, будь яка копійка нам не зайва, тому нехай невісточка звиняє. Яке свято для нас – такий і подарунок від нас, я так вважаю. Наші квіти й цукерки лишилися на столі – ото й вистачить за такий прийом батьків.
Автор – Олена К.