«Та кому ти потрібна», говорив чоловік, «ввесь час прибираю, втомлююся, втомлююся, перу, гладжу. Кнопки натискати важко?
Я вдивлялася в його зле обличчя і думала, яка я дурниця. А навіщо він мені? Завжди заробляла більше за нього, ніколи він грошей не давав на сім’ю та й не знала я ніколи скільки в нього грошей.
Був момент у нашому житті, коли я, постаралася зробити спільну сімейну касу. Вийшло боком.
Гроші він не вносив або щось вносив, але потім мені діставалася порожня скринька. «Терміново були потрібні. Друг у позику попросив. Потрібно купити ліки. Потім віддам.
Довелося знову ховати гроші від чоловіка, мої гроші, бо не було грошей на їжу, транспорт. Доводилося просити у друзів у борг, а потім віддавати.
Потім ті ж друзі розповідали, як бачили чоловіка в ресторані, де він бенкетував із іншою.
Мені це так надоїло. Невже я не варта нормальних стосунків, питала я себе та чоловіка. «Ні,» цинічно відповідав він, «якщо мені було добре в сім’ї, чи шукав би я розуміння в іншому місці? Спочатку я тебе шкодував, але тепер бачу, що ти гідна цього».
Пам’ятаю, я від такого нахабства оніміла. Іди, попросила я, і мати з собою прихопи.
— Піду, але потім ще попросиш повернутися.
Минуло десять років. Повернувся орел, пошарпаний. Я на той час залишилася сама. Діти виросли та залишили будинок.
Донька та родичі впросили прийняти назад блудного. Змінився він, запевняли вони, вже не той.
А ти одна, хоч би жива душа в домі буде. Допоможе колись. Я довго думала. Не хотілось. Люди не змінюються. І він півроку ходив, допомагав, старався.
Гаразд, подумала я. Житимемо як брат і сестра. У різних кімнатах. Неприємно було думати про інше, знаючи його переваги і любовні пригоди.
— Так, багато помилок я наробив, говорив мій благовірний на своє виправдання, тебе не цінував. Але все зрозумів. І друзі кажуть, схвалюють.
І я пустила лисицю в курник. Через півроку. Все стало на свої колишні місця. Впіймала його листування з іншою жінкою. Ой, як він ухилявся, від неї відмовлявся, потім пішов в атаку, мене звинувачуючи у всіх гріхах.
Зараз живемо в одній квартирі, але знову виглядає дивно. Я не готую для нього, не перу, не прибираю його кімнату. А йому ліньки.
Одяг валяється на брудній підлозі, спить він на матраці без постільної білизни, запах не приємний, носить той самий одяг тижнями, а то й місяць. Іти не збирається.
І не знаю я, як мені вчинити. У нього своя частка у квартирі. Хоча і квартплату, і всі витрати плачу я. У нього, як завжди, немає грошей.
Мене під час приватизації не вписали спеціально, а я не встежила. Хоча згідно із законом, у мене є своя частка. Але треба позиватися.
Згодом продавати з любов’ю відремонтовану квартиру, де я спокійно жила стільки років без нього. Виходу поки що не знаходжу.