Коли я зібралася заміж, у мене вже була власна квартира. З Глібом нас познайомили спільні друзі. Мені його описали як «хорошу» та «добру» людину, якій «не пощастило в першому шлюбі». Зустрічалися ми півроку.
На етапі залицяння кавалер поводився пристойно. Тож коли Гліб запропонував мені пожити разом, я погодилася. За тиждень він оселився в мене.
І справа була не в палкому коханні, хоча було й воно: у моїй душі була абсолютна впевненість, що Гліб ніколи мене не скривдить, він був тихий, спокійний, турботливий і люблячий.
Та вже у перші місяці нашого спільного проживання під одним дахом Гліб почав показувати, що не такий він білий і пухнастий, як про нього розповідали наші спільні знайомі.
Спочатку йому стало цікаво, куди я «діваю» свою ж зарплату. Особисті прибутки я не озвучувала. Але чоловік здогадувався, що заробляю більше, аніж платять йому.
Мені його запитання не сподобалося, але не хотілося зациклюватися на дрібницях. Тому у вихідні взяла його під руку, і ми пішли на ринок разом, щоб зробити запас продуктів на тиждень. Більше про гроші мене ніхто не питав.
Потім Дмитро розповів, що його батьки давно отримали квартиру у новобудові, але там зведено лише коробку. Він озвучив ідею, що можна продати мою квартиру та вкласти отримані гроші у його нове житло.
Я тоді відповіла, що поживемо – побачимо. Мене мало насторожити, що людина вже будує плани на мою житлоплощу: до моєї квартири він не має жодного стосунку. І ми не розписані. Але я звикла довіряти людям, тож подумала, що таким чином чоловік планує наше спільне майбутнє.
Якось нас запросили у гості. Ми весело провели час у компанії друзів, але після повернення додому Діма почав виявляти незадоволення мною. Щоб не провокувати конфлікт, я пішла спати. Але він говорив і говорив мені різні неприємні речі.
Вранці я звеліла Глібу пакувати речі і забиратися туди, звідки прийшов. Він почав мені говорити, що має право на половину моєї квартири. Бачите, йому хтось там сказав, що він через суд може вимагати 50% мого майна.
Пояснював Гліб це тим, що ми прожили разом 6 місяців, хоч і не були одружені. Я ледве стрималася, щоб не спровадити його з балкона, і сказала: “Тільки спробуй!” Тоді він зрозумів, що зі мною жарти погані і такий номер не пройде, і з’їхав.
Коли залишилася сама, я багато плакала: прикро було усвідомлювати, що я могла так помилятися в людях, не відчула одразу шахрая. Але час – найкращий лікар. Скоро я взяла себе в руки і подякувала життю за науку.
А Гліб – уявіть! – після того, що сталося, ще намагався налагодити стосунки. Але прощати його я не збиралася. краще вже я якось сама. Хіба я не права? Будьте обережні і уважно придивляйтеся до кавалерів. Не повторюйте мої помилки! Всім добра!