До батьків, як я вже сказала, особливої любові я не відчуваю, буваю у них лише для “галочки”. Інша справа – свекри, золоті гостинні люди, привітні, у них велика чудова родина.
Інша справа – свекри, золоті гостинні люди, привітні, у них велика чудова родина. Вони слова не скажуть ніколи на наших непосидючих дітей, що постійно бешкетують. А свекруха мій найкращий друг, з нею можна про все поговорити.
Поясню, чому все саме так, можливо, комусь буде цікава моя історія.
Я виросла у великому обласному центрі у досить заможній родині. У моїх батьків свій бізнес, трикімнатна квартира з видом на Дніпро і заміська велика дача біля лісу й озера.
Все моє дитинство батьки були дуже зайняті, та й потім, коли я виросла, нічого не змінилося. Зі мною займалася няня, прибирати і готувати до нас також приходила жінка-робітниця.
Такі у батьків порядки і зараз, адже вони так само повністю в роботі і поїздках по відпочинкам, якимось робочим заходам. Мама не вміє нічогісінько вдома робити, але у неї в цьому і потреби немає.
Мої батьки мною і подіями у моєму житті ніколи особливо не цікавилися, тобто не цікавилися моїм внутрішнім світом, моїми переживаннями і захопленнями. Мама ніколи не розмовляла зі мною про якісь духовні і жіночі речі, коли мені це було потрібно.
Для них з татом важливим було лише те, щоб у мене все було добре. І у мене справді все завжди було добре, адже вони забезпечували все для мого комфортного життя.
Я вчилася у спеціалізованій школі з мовним ухилом, у мене завжди були найкращі іграшки і модний одяг, а на столі – вишукана дорога, якісна і корисна їжа. Я багато подорожувала і відпочивала з батьками.
Потім навчалася в університеті на юридичному і батьки подарували мені двокімнатну квартиру, щоб я ні від кого не залежала.
Я росла правильною дівчинкою, доброю і вдячною за все своїм батькам. Такою я, по суті, лишаюся і зараз.
Але зараз я вже заміжня, у нас зі Станіславом двоє діток-погодок. І у нас немає няні. Я все люблю вдома робити сама: готувати, прибирати, піклуватися й дбати про рідних. Так, це іноді не легко, але саме це робить мене щасливою.
З чоловіком ми познайомилися під час однієї поїздки в рамках університетської навчальної практики. Він також навчався в Києві, але сам з невеликого містечка з Прикарпаття. У Станіслава звичайна родина, в якій троє дітей.
Живуть мої свекри у власному будинку. Мама мого чоловіка після народження третьої дитини, доньки, вже не поверталася на роботу, цілком присвятила себе родині. Свекор займається обробкою землі і сільським господарством. Вони теж живутиь не бідно, але, звичайно, це не порівняти зі статками моїх батьків.
Мої мама і тато були не в захваті від мого вибору, але у них вистачило мудрості і тактовності не диктувати мені свої правила, а прийняти мій вибір, змиритися.
Я дуже кохаю свого чоловіка. Живемо ми в моїй квартирі, але відкладаємо гроші на свою, бо я не хочу бути щось винною батькам. Як я вже сказала, у нас двоє синочків-погодок, Ромчик і Василько. Мої батьки зовсім не раділи звісткам про онуків, вони вважають, що я закреслила своє життя і кар’єру.
Але ж дітки підростуть, і я тоді все наверстаю! Якщо, звісно, захочу. Я намагалася пояснити це мамі, але вона твердо вважає заміжжя у 23 роки і народження одне за одним двох дітей не розумним вчинком. Я більше і не намагаюся її переконувати, навіщо? Головне, я у своїй родині щаслива.
Чоловік мій працює і за сумісництвом допомагає татові, тож на все необхідне нам вистачає. Підуть діти у садочок, і я також вийду на роботу, юристи скрізь потрібні. Можливо, з часом розпочну власну практику, життя покаже. Поки що мені подобається займатимуся родиною і дітками.
З моїми батьками у нас рівні спокійні тактовні взаємини. Іноді вони до нас навідуються, іноді – ми до них, але це буває не часто.
Коли ми до них приїжджаємо, то мама й тато тільки і слідкують, аби наші хлопчики не наробили шкоди, щось не розбили, не забруднили чогось у їхній оселі з дорогезним ремонтом, дорогими меблями і картинами-оригіналами.
Час ми у батьків зазвичай проводимо однаково і не цікаво. Поїмо за столом у вітальні страви, приготовані маминою помічницею. Перекинемося загальними фразами ні про що, переконаємося, що у всіх все добре та й по тому.
І так завжди. Добре, але не тепло, не затишно.Тепла і затишку, відчуття родинності в моїй сім’ї ніколи не було, я взагалі дивуюся, дивлячись на тата з мамою, чому вони разом, адже вони наче чужі люди одне одному.
Хоча, що тут не розуміти, адже вони, мої батьки, однакові, схожі. Байдужі до духовного, живуть матеріальним. Поважають одне одного, а от чи люблять?
Мені здається, вони цього взагалі цього почуття ніколи не відчували. Принаймні, на свою адресу я любові і уваги від них не відчувала, а вона мені колись була так потрібна.
Ось тому мені майже ніколи не хочеться до своїх батьків, хоч вони забезпечені і все мені дали, квартиру надали і машину на весілля подарували, а недавно путівку мені з дітьми на Кіпр. І я їм дійсно за все це вдячна!
Інша справа –мої дорогі свекри. У них так затишно, чистенько, мама чоловіка Ніна Михайлівна так смачно готує, і вони нам завжди раді! Хлопці наші там бігають, бешкетують, горланять – і їм слова ніхто не скаже, тільки сміються і радіють усі.
“Наші соколики!”, “Наші маленькі козачки!” – кажуть завжди на наших синочків мама і тато Станіслава. Їх там беруть на руки і цілують-обіймають, просто не випускають з обіймів.
А ще як приїдуть сестра-студентка чоловіка і його старший брат з родиною – то там такий гомін стоїть! Всі наперебій щось розповідають, готують, майструють всі разом.
Свекруха моя на диво спокійна, чуйна і легка у спілкуванні жінка. З нею так просто поділитися тим, що на душі! Я так і роблю, вона за п’ять років, що ми знайомі, стала мені набагато ближчою за маму. Я можу їй все розповісти, і радісне, і те, що бентежить, порадитися з нею з будь-якого питання.
Так, мені від цього трохи прикро, що у мене з рідними батьками інакше, але в той же час я вдячна долі, що у мене такі свекри.
Ми з Ніною Михайлівною можемо годинами розмовляти, пити чай, готувати щось смачненьке, коли вже всі полягають спати, щоб вранці порадувати всіх якимись смаколиками на сніданок, млинцями чи вареничками.
Їздити до свекрів – завжди велике задоволення. Зараз ось ми теж у них. Іноді я, дивлячись на них, думаю про те, що хочу теж ще дітей, мати ось таку велику родину. І свої стосунки ми зі Станіславом будуємо, надихаючись прикладом його батьків.
Ось така моя історія. Мабуть, вона стандартна і для багатьох дивна, адже таке трапляється не часто – коли батьки чоловіка рідніші за своїх, але у мене склалося саме так і я дуже з цього щаслива. Ось зараз ми тут у свекрів проводимо літню відпусткуа – як тут гарно, весело, затишно! Всім миру й добра!
Автор – Олена М.