Я, звісно, думала що це важко, але не настільки.
Я жила в прийомній родинні. Своєї матері не знала, але мені завжди було сумно і важко через те, що вона мене залишила.
З дитинства я не мріяла про єдинорогів, або чарівний замок, я мріяла стати матір’ю.
Коли виросла і була вже на третьому курсі університету, почалася зустрічатися з хлопцем – дуже зраділа, адже здійснення моєї мрії було поруч.
Коли я закінчила університет, з Василем ми зустрічалися вже два роки. Тож я почала дуже ясно натякати, що готова до заміжжя.
І невдовзі ми відгуляли весілля, та почали жити разом. Тоді я і сказала, що дуже хочу мати дитину.
Мій чоловік спочатку казав почекати, пожити для себе, але потім погодився.
І за декілька місяців, о чудо! Я дізналася, що при надії. Зранку мене нудило, хоча якраз таке я і бачила в кіно. Дивиною стало те, що почало “крутити” ноги, я налякалася, але мій лікар мене заспокоїв. По ночах моєму чоловіку приходилось робити мені масаж.
Всі дев’ять місяців, як і сама поява на світ дитинки, дались мені не легко. Я зовсім такого не очікувала, виявилося, що я була не готова…
Після виписки з сином і почались мої недоспані ночі…
Зовсім скоро мій ентузіазм “правильної мамочки” пропав. Я не хотіла вставати зранку, адже розуміла, що скоро знову почнуться плачі. Не могла отримати цілодобову допомогу від чоловіка, адже Василь був на роботі.
Я заздрила йому, він спілкувався з людьми, працював. Я заздрила подругам, які гуляли з хлопцями, які в п’ятницю відвідували клуби. А я тут, в самотності, з цим вічно вередуючим комком.
Мене вже не веселили його очі, адже я бачила їх і розуміла, що скоро вони наповняться сльозами.
Звісно, дякуючи моєму чоловіку, ставало трохи легше, але мене час від від часу наздоганяла думка, віддати сина в дитячий будинок. Я хвилювалася, що не впораюся, що погана мати…
Мені важко, і я сама виню себе за ті думки, але хочу звернутися до вас за допомогою, за порадою.
Як ви пережили час, з малесенькою дитинкою на руках? Чи стикалися з чимось подібним? Як ви з цього вийшли і що підкажете мені робити?
Автор – “АанГа”