Я ще коли ходила в школу мріяла про велику родину. Адже я була у батьків єдиною дитиною і мені завжди було дуже самотньо. Я з заздрістю дивилася на родину моєї шкільної подружки – їх в родині було четверо, всі веселі, дружні, люблять одне одного. Вони й зараз, вже давно дорослі, підтримують одне одного у всьому, допомагають, дружать родинами.
Але я тут пишу свою історію, ще більш незвичайну.
Уперше я вийшла заміж у 21 з великого, як тоді здавалося, кохання. На весілля батько подарував мені будинок своєї бабусі – добротний і великий. Згодом ми з Тимофієм зробили в ньому хороший ремонт. Власницею від початку була і є я – тато, дякувати йому, зробив на мене дарчу.
У нас народилися двоє дітей, син і донечка. А потім чоловік почав їздити працювати в Польщу. Через два роки я дізналася, що там у нього інша жінка і вона при надії. Так завершився мій перший шлюб.
Через півтора роки після розлучення я зустріла Дмитра – дуже домашнього, турботливого, спокійного. Мені хотілося цього надійного домашнього затишку, сильного плеча – я і вийшла заміж вдруге. У нас народилися хлопчики-близнюки, так я одразу стала багатодітною мамою.
А через кілька років мені стало з Дімою дуже нудно й не цікаво, ні про що поговорити, ніякого вогнику. Розлюбила – і все. А жити так я не вмію. Знову розлучення і Дмитро повернувся жити до своєї матері. На той час в мене вже був Женя. Ми почекали пів року після розлучення, аби не привертати зайву увагу, і розписалися.
Жили добре, все обох влаштовувало, народилися у нас дітки-погодки. Я тримаю в нашому місті автомайстерню і магазин будматеріалів, тому відносно забезпечена, навіть няню при потребі можу собі дозволити. Але Женя не хотім брати участь у моїх бізнесах – він їздив на роботу в Чехію на будівництво.
Там він і був на момент вторгнення і лишається на даний момент – ми не бачилися вже більше року.
А тепер – кульмінація моєї історії. Як я вже сказала, я втретє заміжня і маю шестеро дітей – від кожного чоловіка по двійко. Дітки всі гарні, здорові. У мене власний будинок і невеликий бізнес – від чоловіків практично фінансово не залежу. Мій нинішній чоловік Женя працює в Чехії і повертатися поки не хоче, зрозуміло чому. Надсилає гроші.
Ну а я тут знову закохалася. Він переселенець, має золоті руки – робив мені деякі ремонтні роботи. Любить моїх дітей, ми вже майже рік разом. Але що робити? Він власних дітей не має, то захоче спільних зі мною, він навіть говорить про це – що якщо ми наважимося йти далі по життю разом, то дуже хоче спільну дитинку.
А от я не знаю, чи готова на це знову. Старші вже студенти, середні більш-менш самостійні, меншим – 7 і 8 років. І знову підписуватися на малечу? Не знаю, що й робити, буду вдячна за поради.
Але осуду мені не треба – я не свята, але хто з вас тут може назвати себе святою? Я обожнюю своїх дітей, тримаю бізнес, я щаслива як жінка. Але зараз дещо розгублена.
Автор – Олена К.