Вчора була остання крапля! Мені це вже так надоїло, ну просто сил нема. Свекруха й зовиця прибирають до своїх хапких рук все, що погано лежить в нашій квартирі, сестра чоловіка ще й мешкає з нами у мене на голові.
Розповім спочатку. Ми з чоловіком живемо разом вже 6 років. і все між нами добре, є кохання й порозуміння, але все псують матуся й сестриця Віктора.
Через неуспішність сестру чоловіка відрахували з коледжу. І Вітя узяв над нею опіку. Сестра почала жити у нас, оскільки його мама працює незрозуміло по якому графіку: то добу через дві, то ще якось інакше, тобто мала без нагляду.
Ну й переїхало це чудисько до нас, мало того, що допомогти вона не може, руки не з того місця ростуть – людина в 17 років картоплю чистити не вміє, так ще в мене почали гроші пропадати. Спочатку по 20-50, гривень, потім не дораховувалася в гаманці і значно більших сум.
Але, як то кажуть, не спійманий – не злодій. Грішила я на своїх медсестер на роботі. Прояснилася ситуація коли, ми з чоловіком повезли мою бабусю до лікаря, а Катя вдома сама залишилася, результат: з сумочки зникло 200 доларів. Я – до чоловіка, ми її притиснули, а вона до останнього запевняла, що злодії в квартиру залізли.
Потім зникла велика сума із сейфа. Тут, думаю свекруха попрацювала. Чоловік був за неї і гроші діставав.
Потім свекруха дзвонить рано-вранці і починає чоловіку локшину на вуха вішати, щоб гроші на дитину переоформити на неї, як виявилося її в той момент турнули з роботи за любов зазирати в скляночку на робочому місці.
Дійшло до банального: після її від’їзду я виявила зникнення пральних порошків, були повні пачки – залишилося половина.
Але вчора таки була остання крапля! Пішли ми до мами чоловіка в гості. І чоловік побачив золотий ланцюжок, і питає у мами, чи це сестрі хлопець подарував? А це мій ланцюжок. Не знаю, що вона йому там розказала. Я грюкнула дверима і пішла. Хоч не пускай до себе додому цих панянок. От як жити далі?
Квартира у нас навпіл з чоловіком, виставити за двері сестру чоловіка я не можу ніяк.