Я вийшла заміж за “матусиного синка”. Життя тепер ніякісінького! Та ще мої батьки заробляють не так багато, словом, його сім’я багатша, ніж сім’я моїх батьків. Почалося ще з весілля. Його мама хотіла що все було дуже багато й дорого організовано, а мої батьки не могли собі такого дозволити.
Ось тоді я й запропонувала взяти сукню на прокат, але його батьки ні в яку не погоджувалися, вони сказали що вони все оплатять. Вийшло так що моєї думки щодо вибору сукні ніхто і слухати не захотів, купили таку, яку захотіла мама Гліба.
Гроші з весілля я бачила тільки в день самого весілля і все, більше навіть не чула про них. Ще треба сказати, що мій чоловік не працював, а роботу йому подавай відразу високооплачувану, от і жили ми перший час на мою зарплату в 6000 гривень.
Звичайно, без допомоги нам було б не прожити. Живемо ми окремо у його квартирі. Мої батьки не могли нам грошима допомогти, бо зарплата у них трохи більша за мою і в мене є сестра, якій теж потрібна допомога, тому їхня підтримка була маленькою.
Гліб мені закидав постійно, що мої батьки допомагають сестрі більше, ніж нам, але це не так, матеріально вони допомагали нам навіть більше, мама платила ще за моє навчання. Просто сестра жила з нашою бабусею, у її приватному будинку, тож просто мама ходила туди частіше, ніж до мене.
Все почалося після того, як через дев’ять місяців я поїхала народжувати донечку. Все пройшло не просто, нам з маленькою потрібен був довготривалий стаціонар. Так вийшло, що за лікування більшу частину сплатили батьки Гліба.
Ще проблема була з ім’ям, я хотіла назвати доньку Софійкою, а свекрусі не подобалося, у результаті ми з чоловіком погодилися на Катюшу. Але дитина без імені була цілий місяць! Вона хотіла назвати її Марією, як її матір, але я відмовилася категорично.
Потім коли нас виписали, Людмила Олександрівна приходила щодня, я не відмовлялася від допомоги, бо ще слабка була, а потім потроху почала говорити свекрусі: дякую, далі якось сама, але вона все одно щодня і цілий день сиділа у нас.
Мене це дуже напрягало, я говорила з чоловіком, він говорив з нею, вона не приходила день-два, а потім знову за своє. І мало того порадами своїми втомила, так і ще нам в особистому житті своїми порадами “допомагала”. Я розумію подзвонити раз-два на день, прийти раз-два на тиждень, ще добре, але не щодня!
А я така людина, що не можу сказати в обличчя – більше не приходьте, я сама впораюся, вийшло б, що я забороняю їй приходити.
І так вона ходила, поки малій пів року не стало, я тоді не витрмала і сказала, щоб вона не втручалася більше не приходила. так Людмила Олександрівна заявила, що вона мене з того світу витягла, що я їй зобов’язана.
У той раз свекруха ще наговорила на моїх батьків дуже багато поганих речей. Потім трохи чоловік її утихомирив, вона заходила через день.
А ще я малій в основному даю все натуральне, так свекруха потай годувала Катюшу магазинними пюрешками, а в неї потім животик болів і сипало. Так вона заявила, що нічого страшного, переросте.
Я не могла донечці піти на базар купити одягнутися, бо Людмила Олександрівна все бракувала, все їй не подобалося, їздила в Хмельницький, там їй сама купувала речі, які вважала потрібними на свій розсуд. І ось уявіть собі дитину 2 років у зимовій куртці на дитину п’яти років! І зараз ще є речі, які я Каті не одягала жодного разу чи один раз, так їх багато.
Потім я почалася боротьба за садок, вона не хотіла, щоб я малу віддавала в два роки, але я нічого їй не говорила і водила потроху, але дитині вже 2,5 роки мені на роботу виходити треба, а вона ходить перевіряє, чи я її вожу в садок.
Каже, що там помиями годують, вона хоче щоб вона ходив в інший садок, там, де її подружка працює. А цей садок вважається найдорожчим і я його не потягну, і не хочу, щоб вона контролювала дитину і мене, щоб вона оплачувала все за нас.
Допоможіть мені доброю порадою! Я скільки з нею не розмовляю і по-хорошому і на підвищених тонах – як горохом об стінку, ніякого результату. Моя мама, каже, щоб я потерпіла трохи, а якщо вона й надалі так робитиме, то перевести Катюшу в інший садочок і не казати їй, куди.
У нас із чоловіком конфлікти бувають тільки через його маму, сил вже нема. А я не хочу розлучатися з Глібом, але й надалі жити так не хочу. Що мені робити? Який вихід можна знайти з цієї ситуації?
Фото ілюстративне, авторське.