Я людина міська. Але за своїм чоловіком поїхала в село на Волині, звикати абсолютно до нових умов, до життя з огородами, худобою і чоловіковими родичками.
Поруч з Михайловим домом – будинок його батьків і там живе його сестра. Його сестра Людмила щодня практично у нас у гостях товчеться. Коментує все, що бачить і що я роблю. То я часто готую і розгодувала чоловіка, то зображую з себе господиню, якою насправді не є.
То вона бур’яни вирішила в нашому городі рвати. А мені цен треба? Постійно чужа людина в моїй господарці! Мене це дуже напружує, але чоловік каже, що в селі всі так живуть.
Буває, звичайно, що ми й добре з зовицею спілкуємося, все залежить від її настрою переважно. Я намагалася не грубіянити і дружити. Але нещодавно вона мене допекла. Викинула з нашої машини сміття з їдкими коментарями. А потім мені казала:
– Де твоя посмішка?
Я попросила її не чіпати наше сміття, ми самі впораємося. Людмила чомусь розплакалася від цих слів. Я хотіла її обійняти заспокоїти, але вона мене відштовхнула. Чоловік вважає, що я все близько дуже приймаю, а сестра просто так виявляється, жартує не зі зла.
Але цього разу я щось зірвалася і наговорила їй зайвого. Сказала, що бажаю їй такого ж чоловіка і щоб у нього була сестра, яка в гостях 24 на 7. Вона сама якось говорила, що хоче такого ж чоловіка. як її брат. Я потім вибачилась. Але вона образилася і тепер зовсім не бажає спілкуватися зі мною. Звісно з братом Люда спілкується.
Хоча якось вона сама мене образила півроку тому і навіть не вибачилася, а я її вибачила і спілкувалася з нею. Проблема в тому, що я хочу налагодити стосунки не так, щоб аж дуже дружні, а просто приятельські хоча б.
Але моя зовиця – людина крайнощів: для неї або повна ідилія, або взагалі не спілкуватися, середини немає. Чоловік теж засмучується, що ми з його сестрою не ладнаємо. Хочеться мирно жити та мирно спілкуватися з родичами. Але варто було відстояти кордони спочатку, а я цього не зробила.
Як помиритися з сестрою чоловіка і стати приятельками? Як зробити так, щоб спілкування не переходило якусь межу і до мене в особисті межі не втручалися? І водночас щоб не ігнорували? Я хочу нормального спілкування, адекватного із кордонами.
Ви запитаєте мене, навіщо мені взагалі з нею спілкуватись? Так тут у селі я особливо нікого не знаю. Треба ж хоч із кимось спілкуватися. Ну й тим більше, що ми тепер родички. Якось так.
Фото – авторське.