У мене є рідна сестра Марічка, їй двадцять дев’ять років, і вона на п’ять років молодша за мене. Ми чомусь ніколи не були близькі по духу, ми завжди конкурували один з одним, чи то в дитинстві, чи то в дорослому віці.
А одного “прекрасного” дня ми так посперечалися, що забули одна про одну на майже п’ять років. Просто Марічка така людина, яка не вміла приймати те, що програла.
Одного разу ми обидві опинилися на дискотеці в області, і так вийшло, що нам обом сподобався хлопчина, який стояв біля барної стійки.
Конкуренція, яка ще в нас “не заснула”, знову прокинулася. Ми обоє взялися за справу привернути до себе його увагу.
Марічка трохи темпераментніша за мене, тому я в глибині душі боялася, що вона виграє. Але Роман був більше прихильним до мене.
Так, я виграла. Марічка не витримала і того вечора ми так посварилися, що наші дороги розійшлись в різні сторони.
Тим часом я зустрічалася з Романом, який через деякий час попросив мене вийти за нього заміж. Марічка на весілля не приїхала, хоч я її запрошувала. На той час вона була на навчанні за кордоном.
Ми були щасливі і через рік у нас народилася прекрасна донька.
На той час я була зайняти донькою.
Від батьків я інколи чула, що в Марічки все добре, і мені цього вистачало. Вона віддалилася не тільки від мене, а й від батьків. Але ті хоча б щось про неї знали, а я – нічого! Хоча, як виявилось, і батьки нічого не знали…
Роман був зразковим батьком, виходив з дочкою гуляти, водив її на дитячий майданчик. Але одного разу за вечерею донька сказала, що з нетерпінням чекає коли знову побачить Марічку та маленьку Кароліну.
Роман почервонів, а мені знадобився час, щоб прийти до тями і розкласти усе по-поличках.
Лише на другий день я запитала його, хто така Марічка. Він мовчав, змінюючи колір лиця, як хамелеон, і я почала змушувати його відповідати на мої питання.
Вже на підвищених тонах я запитала, хто все-таки ця Марічка.
– Я правильно розумію? Ти зустрічаєшся з моєю сестрою? З Марічкою?
І ви знаєте, краще б Роман нічого не відповів, а просто прикусив язика…
– Говори!, – знову звернулась я до нього. – Хто ця маленька Кароліна?
– Її дочка!
– А чому ти з ними зустрічаєшся? Чому?
– Просто так вийшло, що… Каролінка також моя дочка…
Стакан випав з моєї руки і розлетівся на тисячу осколків. Я сіла спустошена і не могла повірити в те, що щойно почула. Він почав говорити…
Через місяць після того, як ми почали зустрічатися, Марічка почала крутитись біля нього, і він не зміг встояти, просто через її темперамент.
Як же я нічого не помітила? Мені навіть не хотілося знати, як, де і коли вони зустрічалися.
Марічці знову довелося змагатися, але цього разу вона переборщила. Роман “кинув в мене камінь”, тому що Марічка – тітка нашої дочки. це просто не поміщається в голові.
Я не знаю що робити. Якщо я розлучаюся, виграє моя сестра, а наша дочка залишиться без батька. Якщо я залишуся у стосунках, я мушу все життя мучитись від того, що мій чоловік наполовину мій, а на половину – сестри.
Як тепер з цим жити?! Що робити?