Життя таке непередбачуване, іноді як розверне тебе на сто вісімдесят градусів, що годі й зрозуміти, як так могло трапитись.
З моїм Ромою ми познайомились під час екскурсійної поїздки.
Цікавий і смішний співрозмовник, а згодом і романтичний кавалер. Багато квітів, приємних подаруночків і врешті решт, я зрозуміла що закохалась по самі вуха.
Весілля ми відгуляли в гарному закладі і потім я вже невістка.
Жити ми пішли до Роми, адже там в нього мама сама залишається, а він наче батькові дав обіцянку її оберігати і піклуватися про неї.
Перший рік наче все було добре, на світ з’явився наш Макарчик, за піклуванням про сина я й не помітила, як ми віддалились з чоловіком.
Свекруха постійно була мною невдоволена, то не так я доглядаю дитя, то погано піклуюсь про її сина. А там і перші непорозуміння, а згодом серйозні бурі.
В кінцевому результаті я переїхала жити до своїх батьків, де в мене завжди є допомога і підтримка. Рома відмовився іти за мною, він сприйняв це, як зраду з моєї сторони.
І ось вже рік минув з цього часу, як ми з Ромою наче по закону сім’я та живемо порізно. Він не може залишити маму, а я не можу жити поряд з цією жінкою.
Як нам бути я не знаю виходу… Жити окремо, чоловік не хоче. А жити з жінкою, від якої йде один негатив, я не хочу. Найважче те, що мій Рома проміняв сина на маму.
Бачиться з Макарчиком дуже рідко, зазвичай на вихідних. Майже весь час син зі мною.
Був один такий випадок, як син занедужав, то Рома примчав до нас з ночівлею на кілька днів, то в свекрухи вже наступного дня підскочив тиск, вона себе погано почувала, тому Рома залишає нас з Макарчиком самих, а сам їде пильнувати маму.
В голові ціла купа запитань до цієї жінки…
А ще багато нерозуміння щодо поведінки Роми.
Що робити? Як далі жити?
Чи мають ще хоч якийсь шанс на існування наші шлюбні стосунки? Що скажете?
Автор – Успішна Емма