Вийшла я заміж шість років тому, створили з чоловіком власний бізнес, який витримав “корони” і навіть вторгнення, адже у нас затишне кафе, а люди завжди хочуть хоч трошки відпочити і смачно перекусити. Ми любимо свою справу і вкладаємо в неї душу, хоч це все дуже не просто.
Дітей у нас немає і найближчим часом не плануємо – часи наразі дуже бентежні й тривожні. Як я вже сказала, ми з чоловіком зайняті у власному бізнесі, намагаємося його розкрутити і вийти на стабільний рівень доходу, стати заможними з часом.
Набути фінансової стабільності для нас обох завжди було головною метою у житті, бо обоє ми з дуже бідних сімей. Тему спільної дитини ми давно обговорили і вирішили, що вона обов’язково буде, але тільки тоді, коли ми матимемо сили і час, щоб займатися саме вихованням дитини.
Ми б хотіли дати своїй дитині всю любов і турботу батьків, яких жоден з нас не знав у дитинстві. Плюс хочемо народити нашу дитинку вже у мирній Україні. Зараз на дитину у нас просто бракує емоційних ресурсів, всі думки зайняті вигрібанням з бідності і ситуацією в країні.
Але це лише наша позиція, яку не сприймає моя свекруха. Їй нічого не доведеш! Народжуйте – і все, для неї, бо їй кортить побути молодою бабусею. Для неї дуже важливо, щоб все було “як у людей”. Тобто щастя жінки, на думку мами Богдана, полягає виключно в сім’ї та дітях, коханому чоловікові.
Це все чудово. Але життя не таке просте. На перший погляд, у неї все склалося ідеально. Все життя вона живе з одним чоловіком і так само все життя працює в одному місці, народила 4 дітей. Працює свекруха у музичній школі вчителем музики.
Але за цією картинкою ідеальної сім’ї приховані сумні сцени – вічні злидні і конфлікти з чоловіком. Жінка ж усіма силами намагається його утримати у сім’ї, шляхом нескінченного народження дітей, на виховання яких немає ні сил ні часу, адже хтось має працювати і забезпечувати чоловіку комфортне життя.
У таких як вона найулюбленішим заняттям на всіх сімейних посиденьках вважається привернення до себе уваги шляхом розповідей про свої проблеми, рід час яких вона не забуває пожаліти себе, згадати, як чоловік споганив їй все життя і як вона не може його покинути, адже без неї він пропаде. Ось такі спогади з дитинства має мій чоловік.
Та й я за ці роки, що з ними знайома, вже побачила чимало витівок свого свекра. Ну і тут у нас зі свекрухою пішли розбіжності, думки не співпадають. Особисто для мене така поведінка людини – неприйнятна. Неважливо, чи родич він мені чи ні, мені не місце поруч з такими людьми.
Я припинила з ріднею чоловіка будь-яке спілкування, я не можу вказувати, як їй жити і з ким жити. Але свекруха вважає мене егоїстичною і лінивою особою, адже я перестала приходити гратися з малими, я не підтримую її під час суперечок зі свекром і взагалі ще не народила їй онуків! У вічі людям дивитися вже соромно! Всі ж питають!
Я не можу зрозуміти цю жінку, таке відчуття, що вона вже сама загубилася у всіх своїх принципах і бажаннях, поглядах на життя, не знає, куди вона рухається і чого прагне.
Мене запрошують на ці сімейні свята, на яких свекор починає вчити нас із чоловіком життя, вказувати на те, що на його думку ми робимо неправильно. І тут мене просто розпирає сміх. Брати участь у цьому цирку я не наймалася.
Тільки як мені донести до цієї жінки, що це її життя, нехай вариться в цьому казані скільки їй завгодно я ж не заважаю, але веслувати нас із чоловіком під цю гребінку не треба. Я не хочу остаточно зіпсувати наші й так хиткі стосунки але і прикидатися я не вмію. От як спілкуватися з такою ріднею! Добре, що мої хоч в іншій області, на щастя.
Фото – авторське.