Я знаю, що мене тут зараз всі осудять, але все ж таки поділюся своєю історією і хочу почути думку інших жінок.
Мені 38 років, маю родину: двоє дітей і чудовий чоловік. Живемо у своїй двокімнатній квартирі, у нас з чоловіком по машині, обоє працюємо.
Не шикуємо, але грошей на необхідне і якийсь відпочинок вистачає. У дітей також все ж. Між нами з чоловіком – повага і кохання.
Але я не вірна своєму чоловікові. Я поясню, чому, можливо, зустріну розуміння, можливо – осуд. Але мені будь-які думки цікаві.
Отже, уперше це сталося три роки тому після 10 років спільного життя.
Я тоді змінила роботу і нова посада в новій компанії зобов’язала мене спілкуватися з багатьма людьми, часто розумними і цікавими, зокрема і чоловіками, а також час від часу бувати у відрядженнях в різних містах України.
Якось під час одного такого робочого тижневого відрядження я зустріла чоловіка, він був гарний, веселий, харизматичний.
Між нами виник спочатку флірт, який стрімко переріс у пристрасть.
Заичайно, я вагалася, адже у мене в сімейному житті все добре, чоловіка люблю і він мене теж. Але все таки я дозволила собі гріх. Чому?
Давайте чесно. Скільки цвіте жінка? До 45 років чи менше? А скільки чоловік? Навіть на літніх чоловіків клюють і ведуться молодші на багато дівчата.
Озирніться навколо, як це зробила я в ті кілька днів сумнівів: зраджувати чи ні? Що я побачила?
А ось що. Куму мого віку покинув чоловік з двома дітьми і пішов до молодшої. Мамину подругу чоловік залишив, коли їм по 60 було, і пішов до 45-річної жінки. І це на кожному кроці.
Покинуті вже старіючі жінки лишаються на самоті, а їхні ще недавно другі половинки, яким вони прали, готували, гладили, ростили з ними дітей, збирали гроші на квартири і так далі, їхні ще вчора рідні душі і опори йдуть, не озираючись, продовжувати свою молодість і жити далі з молодшими і доглянутими дівицями.
Така правда життя, так буває надто часто, чи буде сперечатися?
От я й вирішила, що поки я ще цікава і гарна чоловікам – треба любити себе і дозволяти собі брати від життя найкраще, треба дозволяти себе любити не тільки законному чоловіку, а й іншим.
Тобто це інші чоловіки є винуватцями тому, що я зраджую свого коханого найкращого чоловіка. У мене до нього жодної претензії нема. Він вірний, турботливий, пристойно заробляє і чудовий батько нашим двом діткам. Але де гарантія, що так буде завжди?
Я ж хочу бути щасливою, бажаною і коханою тут, зараз, якомога більше.
Зараз я маю одного чоловіка в своєму місті, з яким ми зустрічаємося не часто і дуже обережно, а ще двох – в інших містах, де буваю у відрядженнях. Іноді вони до мене приїздять, якщо скучають.
Ми гарно і приємно проводимо час, даруючи одне одному радість.
Звичайно, вони одне про одного не знають, але всі вони роблять мене щасливою, а я їх, бо віддаю їм частину себе, своєї душі. А у відповідь отримую задоволення, заряд позитивних емоцій, енергії. І все це мене окрилює, додає сил.
Треба сказати, моя родина від такого мого життя тільки у виграші, адже я життєрадісна, сповнена сил, оптимізму навіть в такий непростий час, як зараз.
Всім бажаю гармонії і любові до себе. Життя одне, живіть його так, щоб було добре насамперед вам самим.
Автор – Олена Полтавська
Фото – авторське.