Як можна так відноситись до рідної дочки? Я геть не розумію Надійку.
З Надею ми живемо по сусідству вже більше сорока років. Я прийшла у невістки, а Надійка вийшла заміж і створила свою сім’ю у будинку своїх батьків.
Наші діти приблизно одного віку, тай то вже давно повиростали і мають свої сім’ї. В мене склалось так життя, що ми з чоловіком залишились вдвох на нашому господарстві.
Обидвоє наших дітей живуть міським життям. До нас навідуються частенько, тай ми час від часу заїжджаємо до них у гості.
За дітей своїх я радію, адже міське життя від сільського відрізняється дуже сильно. Життя в місті більш безтурботне, а в селі, як не крути, роботи завжди знайдеться.
А ось у моєї подруги Надійки, дещо по іншому склалась доля її дітей. Молодша дочка Наталка першою вийшла заміж і пішла в сусіднє село у невістки.
А старший син Артем залишився жити дома. Одружився він на Любочці з нашого села і в нього народилось дві донечки.
Моя Надійка багата на внуків від дочки має два внука, а від сина дві внучечки. А це радість велика для бабусь і дідусів, адже ми з чоловіком всю свою любов даруємо внучатам, інколи наші діти навіть нас сварять, що ми розбалуємо їх.
А якщо так подумати, то в молодості мало було змоги насолоджуватись вихованням своїх, адже то постійно на роботі, а коли вдома то роботи в селі завжди багато.
Та тепер ми живемо з чоловіком самі, обидвоє вже на пенсії. Дітей біля нас нема, господарки, як такої великої, вже не тримаємо. Часу багато, тому внуки наші, то наша радість і потіха.
А ось за своєю подругою я почала зауважувати дивну річ. Якось ми разом поїхали на закупи і від Надійки тільки те й чую: То для невісточки Любочки, – так ласкаво називає її Надя. – То для моїх внучечок принцесок.
– А де для Наталки і її дітей?, – не стерпівши спитала я.
– А я знаю, що тій Наталці треба! Та давай щось візьмемо, думаю, хлопцям по батончику вистарчить.
А в продуктовому вона кожен раз набирає: “То моя внучечка старша любить такі смаколики, а молодша такі!”
А про внуків від дочки взагалі не згадує.
Як так може бути? Ти ж бабуся і зовсім не цікавишся вподобаннями своїх внучат? Так не повинно бути.
Для мене завжди мої діти обидвоє однаково дорогі. Я ніколи не робила між ними різниці, якщо і допомагала, то обидвом однаково.
А внучат я настільки люблю, що знаю майже про все, чим вони цікавляться і що люблять. Адже діти дуже вразливі і вже змалечку відчувають нашу сильну любов до них.
А як внуки Надійки, вони мабуть розуміють, що бабця до них холодно відноситься…
Якось я не втрималась і розпитала Надю, чому вона така холодна до дочки, а вона мені розповіла, що сама не розуміє, що це тягнеться ще з самого малечку.
Мама Надійки, колись також так вчинила з нею, відправила її у невістки і мало навідувалась до неї.
А брат залишався з мамою і вона сильною любов’ю прикипіла до нього. Що так і було в дитинстві, брата вона завжди вихваляла, а Надійку сварила за найменшу дрібничку.
Чому ми іноді повторюємо модель поведінки своїх батьків? І наскільки важливим є для дитини, не відчувати різницю любові між його братом чи сестрою.
А як у вас, чи однаково ваші батьки любили вас в дитинстві? Чи навпаки, ви відчували ту різницю і це супроводжує вас все життя?
Автор – Успішна Емма