На Святвечір з Італії приїхала мама. Я так люблю ці сімейні посиденьки. А тут ще й брат повідомив, що також буде, і не один, а з “сюрпризом”. Ми з мамою готувалися як до вечері, так і до сюрпризу. Він таки виявився приголомшливим. Нарешті наш Максим привів на знайомство свою дівчину. Але сказати, що я була приємно здивована, то ні. Дівчина ходила по квартирі, наче в себе дома, але і це не найголовніше.
Інколи, дивлячись на дівчину мого брата, я згадую фільми дев’яностих, як ті пузаті чоловічки ходять обвішані масивними прикрасами.
Ми з братом завжди притримувались скромності.
Виросли ми з братом у сім’ї, де не було великого достатку. Та в житті ми досягнули немало, за що завдячуємо гарному вихованню нашим батькам, які завжди підтримували будь-яке наше рішення.
Мама, після того як не стало нашого татка, вирішила поїхати закордон на підробіток. Там вона і зустріла, десь через чотири роки, чоловіка, з яким пов’язала своє життя. Ми з братом тільки раді були цьому, адже хочемо тільки щастя для матусі.
Всі ці роки мама підтримує нас фінансово, тому я легко відкрила свою перукарню. А брат власну маленьку кав’ярню, але що найважливіше, в центрі міста.
Так ми стали бізнесменами. Я вже давно, як заміжня, маю свою сім’ю, чоловіка Ігоря і синочка Артурчика. Брат мій хоч і завжди мав попит серед дівчат, та все не хотів серйозних відносин. Чи то ще не зустрів ту єдину, чи просто через роботу йому було не до того.
Мама часто натякала йому, що вже пора її з невісткою познайомитись, та Максим завжди просив запастись терпінням і все буде у його житті.
Аж тут чудова звістка, мама приїде до нас на свята. Святвечір з мамою, як я вже скучила за тими часами, коли вся рідня збирається за столом. До того ж, Максим сказав що обов’язково буде, адже має для нас приємний сюрприз, та тримав інтригу до останнього. Мама приїхала швидше і ми разом готували вечерю, ввечері приїхав Максим, та не один, а з дівчиною.
Скажу вам відверто, я й не знала, як маю на неї реагувати. Дівчина відразу видно, що не нашого кола. Та це брата вибір і тільки йому вирішувати, з ким бути. Звати обраницю мого Максима – Уляна, дівчина не скромна, адже приїхавши вперше до нас, поводилась так, ніби живе в нашій оселі.
Не дуже скромний одяг, відкрита спина, якось так занадто, як на мою думку, щодо першого знайомства з ріднею. Губи неприродні, брови чорні, що також занадто для сучасної моди. Я вважаю що варто трохи підкреслювати свою красу, але це має мати більш природній вигляд, а не так як в Уляни.
Ну а обвішалась прикрасами, як новорічна ялинка, хоч бери і в куток постав. Я лише мило посміхалась, мама була трохи здивована, але ні я, ні мама, не сказали брату своєї правдивої думки, щодо його обраниці, про що дуже шкодую, бо вважаю що ця дівчина не пасує моєму Максиму, він достойний кращої.
Та чи маємо ми з мамою право вказувати брату, кого обирати собі за дружину? Але з іншої сторони, хто, як не найрідніші, можуть відкрити йому очі.
А на вашу думку, як нам правильно слід вчинити? Чи залишати все як є, а життя саме покаже? Та чи набудемо ми згодом про це жаліти?
Автор – Успішна Емма