Сьогодні чоловік зранку привітав мене дорогим красивим букетом, та на тому і все, хоча і говорила, що і міксер новий треба, і постільної комплект не завадить. Тобто натякнула більш ніж прозор. Та мене не захотіли почути!
Зате коли ми сіли снідати насмаженими мною звечора налисниками, Славко огорошив мене новиною, від якої очі в мене на лоба скаконули!
Не більше, ні менше – вони з сестрою купують мамі в честь Дня матері автівку, її вже пригнали з Німеччини! Люди, у нас зі Славком троє дітей, живемо в оренді, про машину лиш мріємо. Його незаміжня старша сестра – в Італії на заробітках, але склалися навпіл!
Тут до мене дійшло, чому у Славика така мала зарплата останні пів року була. Та розповім трохи детальніше про наше життя, і мені цікаво, чи підтримаєте ви мене.
Свого часу у 27 років я приїхала працювати з Сумщини в Бровари під Києвом, жила в кімнаті гуртожитку. Згодом ми познайомилися зі Славком, закохалися, почали зустрічатися.
Славу і його старшу сестру виховувала одна мама, бо батька рано не стало. Вони мають невелику двокімнатну квартиру, зробили в ній ремонт і жили разом.
А коли ми зі Славою стали парою, то орендували собі зі славою двушку, в котрій досі і живемо. Сестра чоловіка через кілька років поїхала в Італію, там живе і працює.
Дуже скоро ми розписалися і вже чекали на перше поповнення. Зараз у нас вже трійко діток, я в декреті з молодшою дитиною, синочком Арсенієм. Старші у нас дві донечки – Даринка і Яринка.
Знаєте, жили ми завжди непогано, але не сказати, щоб заможно. Слава працює в дорожній службі, я вчителька. Грошей вистачає на все необхідне, але не більше того. Є. що поїсти і в що вдягтися, раз на рік можемо дозволити собі відпочинок в Карпатах – все.
Звичайно, ми мріємо і про власне житло, і про машину, але зараз життя складне, на дітей багато грошей треба, тому маємо, що маємо. Батьки нам не допомагають – мамі чоловіка допомагає дочка з Італії.
Мої батьки живут в селі і не близько, єдине що ми можемо кілька разів поїхати до них і щось з овочів взяти. але без машини це не просто – спробуйте повозити потягом чи автобусом. Легше вже тут купити.
Сходити в кафе – це для нас розкіш, яка доступна всього лише раз на кілька місяців, похід в кіно – теж не частіше. Ось так і живемо. Втім, як тисячі українських родин.
Не буду лукавити .хочеться більшого, і ми стараємося заробити, але поки шо не дуже виходить. ну але я вірю в світле майбутнє і нашої країни, і нашої родини, вірю в кращі часи. Головне – ми і дітки живі-здорові, разом, є дах над головою.
І от тепер кульмінація моєї історії. Не знаю, як все закінчиться.
Всі знають, яке сьогодні свято! Я, як мама трьох дітей, особливо трепетно сприймаю цей день. щороку чоловік мене вітав хоч не великим подарунком, минулого року подарував сертифікат на похід до косметолога, приміром.
Сьогодні Славко зранку привітав мене дорогим красивим букетом, та на тому і все, хоча і говорила, що і міксер новий треба, і постільної комплект не завадить. Тобто натякнула більш ніж прозор. Та мене не захотіли почути!
Зате коли ми сіли снідати насмаженими мною звечора налисниками, Славко огорошив мене новиною, від якої очі в мене на лоба скаконули!
Не більше, ні менше – вони з сестрою купують мамі в честь Дня матері автівку, її вже пригнали з Німеччини!
Люди, у нас зі Славком троє дітей, живемо в оренді, про машину лиш мріємо. Його незаміжня старша сестра – в Італії на заробітках і могла б мамі сама ту машину цілком взяти, але склалися навпіл!
Тут до мене дійшло, чому у Славика така мала зарплата останні пів року була. Як ви розумієте, я не змовчала. Сказала все, що думаю. Свята сьогодні не вийшло. але я не шкодую, бо вважаю, що цілком права.
Я вважаю, що про добробут власної родини в першу чергу варто думати, а не про машину для мами. Хоча конкретно проти свекрухи я нічого не маю, вона жінка хороша, тактовна, розумна.
Я сказала Славі, що через рік у нас має бути своя хоча б машина, якщо не житло. Я дала йому цей термін. Більше ось так жити не хочу. На машину для мами гроші є – значить і для нас знайде. Якщо ні – подам на аліменти, це можна робити, навіть живучи разом. якщо мені на дітей не вистачає.
Малому ще лише рік, в декреті мені сидіти ще довго. Та й взагалі Слава як чоловік має нас всіх забезпечувати, і якщо це в нього добре виходить – то тоді будь-ласка, думай і про маму. А так – вибачте.
І якщо я і діти через рік так і не матимемо нормально сімейної машини – то я виконаю свою обіцянку. От чесно!
З повагою, Олена М., м. Бровари
Фото – авторське.