Я вже кілька років заміжня за Павлом. Ці роки я можу назвати щасливими і я дуже рада, що все так склалося. Ми створили свою родину і намагаємося жити щасливо, проте є одна проблема, яка постійно псує моє життя – моя свекруха, Галина Петрівна.
Галина Петрівна часто не розуміє моїх проблем та перешкод сучасного життя. Ось нещодавно, коли я почала працювати віддалено через комп’ютер, вона не могла цього сприйняти.
Жінці було просто не зрозуміло, як це можна сидіти в хаті і замучитися: “От в наш так не було. Ось ми і на роботу ходили і в полі працювали, і в домі за дітьми гляділи і так не замучувалися”, – постійно повторює вона.
Галина Петрівна зовсім не розуміє, як це працювати з дому, вважаючи, що це несерйозно і легко.
Вона постійно дорікає мені: “Сіли собі за комп’ютер, поклацали на -, хоп, вісім годин пройшло і все, і нічого не робите. Там клацнули кнопочку, там клацнули, там запустили пральну машину, запустили мультиварку і все.”
Свекруха часто загадує мені із докорами, що коли всі самостійно прали, і самостійно готували іноді і на вогні, якщо не було газу або електрики. І все це виглядає так ніби це я винна, що Галина Петрівна народилася в селі до якого привозили продукти і то раз на місяць.
Свекрусі складно зрозуміти, що моя робота також вимагає концентрації та зусиль, навіть якщо вона виглядає легше, ніж її колишня робота.
Вона не визнає, що завжди є якісь труднощі не залежно від того коли ти народився, і що сучасний ритм життя теж вимагає багато сил.
Навіть коли я вирішила зробити манікюр і заплатила за нього свої гроші, це стало приводом для критики із боку свекрухи. “А ось, де в нас таке видано було, щоб 400 гривень платити за якийсь там манікюр? Ністида ні совісті, хоч би пожаліла чоловіка, така ситуація в країні,” – сказала вона. Я ніколи не просила грошей у Павла на свої потреби, але її слова сильно мене обурили.
Павло хоч намагається мене підтримувати, але навіть він не завжди може знайти слова, щоб заспокоїти мене після таких розмов із його матір’ю. Я мрію про те, щоб Галина Петрівна хоча б раз зрозуміла мене і підтримала, замість того щоб постійно нагадувати, як тяжко було їй. Поки що це здається неможливим.
Коли я ощасливила усіх цікавим станом, то сподівалася, що Галина Петрівна нарешті проявить трохи співчуття. Однак, навіть тут вона не збавила оборотів.
З кожним місяцем мені ставало все важче, і на останніх місяцях я ледве могла працювати. Проте реакція Галини Петрівни була далекою від підтримки: “Я в твій вік мала вже трьох дітей, а ти тільки на одну вирішила наважитися.”
Ми з чоловіком стали батьками донечки. Я намагалася відійти від всього, коли Галина Петрівна зателефонувала. За ввесь час свекруха завжди знаходила привід, щоб обезцінити мої проблеми.
Я ж щиро надіялася, що цікавий стан або поява онучки змінить ставлення свекрухи до мене, але, напевно, я марно на це сподівалася.
Спочатку Галина Петрівна привітала мене з появою донечки, але потім почала свої звичні порівняння. “Ой, та я взагалі перед тим, як за малям їхати, ще й по дому все прибрала і котлет на три дні насмажила. Так що нема тобі на що жалітися, ти ще біди не знала.”
Ці слова стали останньою краплею. Я не знаю, як далі до неї ставитися. Невже вона так і буде обезцінювати всі мої проблеми, постійно порівнюючи їх зі своїми?
Невже не можна просто зрозуміти, що часи змінюються, але це не означає що жити стає легко? Як думаєте чи підтримувати мені далі зв’язки зі свекрухою, чи віддалитися від цієї людини якнайшвидше?
Автор – “АанГа”