Жити сестру на дачу я запросила сама. Ну шкода мені стало Софію: лишилася вдовою з дитиною. От це мені обернулося халепою, я вам скажу! Тепер навіть не знаю, як поговорити з сестрою. Може, щось порадите.
Нас в родині дві сестри, я моя на два роки менша сестра Софія. Ми були дружні в дитинстві і коли виросли, батьки намагалися дати нам все найкраще, зокрема і виховання. Ми виросли вихованими і відповідальними людьми.
Софія -викладачка в університеті, я – начальниця відділу на держслужбі. Отже , життя до якогось моменту в обох складалося правильно і розмірено.
Згодом ми обидві вийшли заміж. ось тільки за зовсім різних за характером людей. Я знайшла собі чоловіка розсудливого і спокійного, стабільного і надійного. А Софія за романтика і вітряного, бідного, як церковна миша.
Він, цей романтик, залишив по собі маленького сина і мою сестру-вдову. Слабке здоров’я в нього до всього виявилося. 28 років, а так і не зміг влаштуватися кудись на нормальну роботу і забезпечити по собі родину. Жили вони на оренді.
У мене ситуація інша. Мій чоловік добре заробляє, утримує мене і дітей. Між нами взаєморозуміння й повага. Тож Андрій не заперечував, коли я сказала йому, що хочу поселити сестру з племінником до нас на дачу. Ми там буваємо останнім часом не так часто, а це все ж житло.
Дача у нас дійсно хороша – і техніка там є, і зручності, а на території фонтанчик є, альтанка, барбекю-зона, квітники. Якщо хочеться кілька днів відпочити від міста і галасу, дача – найкраще місце на землі. Там спокійно і свіже повітря.
Словом, купила я продуктів, всіляких побутових речей, дала сестрі грошей і поселила її з племінником до себе на дачу. Це в сто разів краще, ніж залишати їх із сином на орендованій квартирі, де тісно, жарко та ще й усе нагадувало Софії про минуле.
Залишила Софію, дала кілька порад, де що лежить і куди йти в магазин і поїхала назад, до міста. Я думала, що сестра розумна і з усім впорається. Хто ж знав, що за час життя зі своїм романтиком вона так змінилася.
Через півтора місяці я приїхала провідати Софію. За цей час ми спілкувалися по телефону і сестра завжди говорила, що у них з сином все добре і всього вистачає. Сміялася, дякувала. Звідки я знала, що відбувається у них насправді?!
Щойно я відчинила ворота, мене зустріла коза. Слава богу, що я заздалегідь вирішила провідати сестру сином сама. Я навіть не можу уявити реакцію Андрія, якби він це побачив.
За козою я побачила племінника в шортиках і Софію з пензликом і валиком, яка малювала щось на внутрішній стороні паркану.
Виявилося, що вона побачила невелику іржу і захотіла її зафарбувати. Нова пляма надто виділялася і тому Софійка вирішила зафарбувати все. Дешевою фарбою дивного кольору.
Але родзинка мене ще чекала попереду. Мої клумби, мої квіти – все претворилось на засаджені грядки – морква, помідори, огірки і Бог знає, що вона там ще посіяла. Перетворила ось так помахом руки мій особистий куточок для медитації на сільський город.
Сестра поводилася так, ніби нічого особливого не трапилося і все так, як і має бути.
Ну от що це, люди? Бажання все зробити якимось сірим і таким, що приносить копійчану вигоду, але ніякого естетичного задоволення? Вона навіть за те, що чужа коза у нас траву щипає, у сусідки гроші брала!
Я дуже хочу виселити Софію з дачі, але як це зроби і як з нею правильно поговорити – не знаю. Тому на ваші поради і чекаю. Всім дякую!
Фото – авторське.