Трійняткам не було і пів рочку, як їх батько просто зник. Тарас поїхав в Польщу, але і копійкою нам не допомагав. Нас підтримували мої свекри і рідний брат Тараса, який дивувався вчинку брата. Але через п’ять років, коли трійнята готувалися йти в перший клас, Тарас з квітами постав на нашому порозі. Я пробачила чоловіка, але тепер чую осуд сусідів на кожному кроці. – Такого тата треба гнати туди, де він всі ці роки був.
Односельчани засудили мене через те, що через п’ять років я прийняла назад свого чоловіка, який не сказавши ні слова, поїхав одного дня в Польщу на заробітки, таким чином зникнувши з життя наших трьох дітей відразу ж після їх появи на світ.
Коли лікарі повідомили нам, що в нас трійня, я побачила спантеличене обличчя Тараса.
Він не готовий був до такого, як вияснилось через пів року.
В нас були часті бурі, а головною причиною були гроші.
В нас була двокімнатна квартира, яку нам допомогли купити батьки з обох сторін, але грошей, які приносив Тарас, не вистачало.
Батьки допомагали чим могли, але це не допомогло.
Одного дня я повернулася з прогулянки і не застала чоловіка дома.
Як згодом мені сказали його батьки, він поїхав в Польщу, бо не зміг справитися з такою відповідальністю.
П’ять років він про нас зовсім не згадував. Від Тараса не було жодної копійки. Нам допомагали батьки і рідний брат Тараса, який не міг змиритися, що його брат покинув таких чудових діток і дружину на призволяще.
Було дуже важко. Я думаю, про це навіть писати не варто. Але ми впоралися.
Каролінка, Святославчик і Нестор вже готувалися йти до школи.
Як сьогодні пам’ятаю той день. Ми йшли з покупками, а на вулиці під будинком на нас з букетом квітів чекав Тарас.
Я не хотіла робити шуму на осуд сусідів, тому запросила його в квартиру.
Тарас щиро покаявся і спитав, чи не прийму я його в сім’ю.
Я не розпитувала де він був і що робив. По одному його вигляду було зрозуміло, що життя його добряче пошарпало.
Я прийняла батька своїх дітей через п’ять років розлуки і ще жодного дня про це не пошкодувала.
Єдине, що мене турбує, це людський осуд. Сусіди дивуються, як я могла пробачити Тараса. Не одні мені говорили, прогнати туди, де він був. Але я люблю цю людину, він чудовий батько.
Невже за його вчинок йому не можна давати прощення?
Батьки Тараса ніколи нас не покидали. Якби не вони, не знаю, як би в мене було з трійнятами.
Вони дуже щасливі, що їх син, навіть через п’ять років, але одумався.
А ви б дали такому чоловіку другий шанс? Чи я зробила справді щось не обдумане, пустивши його в наш дім?
Автор-КАРАМЕЛЬКА