У них немає спільних дітей. Вони розлучилися до нашої з Тарасом зустрічі. Вона старша за мене на 12 років. І все одно займає всі його думки. Я скоро програю в цьому мовчазному протистоянні.
Тарас старший за мене на 13 років. Він раніше був одружений, прожив у шлюбі 5 років, дітей з колишньою дружиною вони не мають.
Чоловік каже, що до колишньої дружини у нього дружні почуття і почуття провини, що у них не було дітей. А зараз їй уже 34, а вона навіть ні з ким не зустрічається.
Тарас завжди думає про неї, вона подобалася всім родичам, я постійно з їхнього боку відчуваю порівняння. Мені не просто знати те, що його думки про іншу жінку, якій він робив дорогі подарунки, подарував машину на розлучення, а я про такі дорогі речі і думати не можу навіть.
Почуваюся чужою в цій сім’ї, ніби я займаю чуже місце.
Вони з Оленою спілкуються, батьки чоловіка постійно підтримують з нею зв’язок, а я не знаю, як бути, я постійно переживаю, не можу зрозуміти, чи втекти від такого шлюбу і почекати, коли його почуття з часом минуть?
Поговорити з ним не виходить, він відмовляється розвивати цю тему і не йде на розмову.
А одружилися ми тому власне, що дізналися про дитинку. Але чоловік не хотів одружуватися офіційно, мовляв, що про нього подумають родичі? Адже він лиш недавно був одружений з іншою.
Ми все ж розписатися, тобто виходить, що я його і одружила на собі. А тепер майже готова з дитиною піти від чоловіка, який подумки не зі мною. Чи боротися за своє щастя?
Фото – авторське.