– Приїдь до мене, але на десять хвилин, як завжди, а на годинку, а то і більше. Ти сам побачиш, які бувають жінки. Та Леся тобі не твоя Настя. Та вона без батька двох дітей тягне. А господарство в неї яке. Корову тримає, бо саме вона їх і рятує, – сказала я сину по телефону.
Мені очі відкрилися, коли мене з ногою положили на дві неділі в лікарню.
Коли мене привели в палату, Леся вже там була. Вона лежала під вікном і щось гачкувала. На тумбі біля неї лежала книга і домашній сир зі сметаною.
Я привіталася, а вона мило мені відповіла.
Ми познайомилися і почалось наше спілкування, бо в лікарні час дуже довго тягнеться, самі розумієте.
Леся рано вийшла заміж, їй ледь вісімнадцять виповнилося. Коли молодшому сину було два рочки, вона виставила свого чоловіка за двері, бо той був не до життя.
Ось з цього часу Леся і тягне все на собі. Дякувати Богу, що батьки поруч. Хоч вони і на роботі, але все була Лесі підмога.
– Мені не звикати. Я дома прокидаюся пів на п’яту, бо треба корову подоїти, з молоком впоратися і на електричку встигнути першу, щоб до десятої все продати, бо після відразу ж на роботу біжу.
Працювала Леся на хлібзаводі, де також весь час на ногах і цілий день.
Роботяща вона дівчина, не те, що мій син собі знайшов.
Пізно мій Олексій одружився. Я думала, що вибере кращу з кращих, а він Настю в дім привів.
Ніби і з села дівчина, але їй поспати важливіше за будь-яку роботу. До третьої може щось читати, чи фільм дивитися, а зранку до обіду спати.
Корови в нас нема, а з господарства одні курочки. Але це я вже здоров’я не маю за цим доглядати, а син з невісткою б могли тримати, ще молоді.
Я весь час розказувала сину про Лесю, щоб розумів, які бувають жінки роботящі. Але Олексій лише відмахувався.
– Поки у вас дітей немає, одумайся. Ось, яка Леся красива. Одна, без чоловіка дітей виховує. Я готова твою Настю на Лесю проміняти. І дітей її прийму за своїх рідних онуків. Ну таке дівчатисько хороше. Ось вона, справжня українська жіночка. Та твоя Настя і близько не стояла.
Та син мене слухати не хоче. Кохає він свою дружину і все.
Вже місяць, як я дома, але все мені та Леся з голови не виходить. Ну така дитина роботяща. Де тільки мій Олексій дивився…
Автор – КАРАМЕЛЬКА