Я ще нічого не казала, коли моя дочка їздила по святих місцях, коли заміжня не була, але тепер це вже занадто, я вважаю.
Вже шістнадцять років я живу і працюю в Італії. Тут я познайомилась з нашим українським чоловіком і живу з ним.
Зі своїм першим чоловіком ми нажили двох дітей. Степан був не тою людиною, з якою варто йти по життєвій ниві. Не був він і хорошим татом. Саме тому своїх дітей я виховувала одна.
Син мій ще не одружений. Живе в області, заробив собі на квартиру. Дівчину має, але брати її заміж не спішить.
Дочка в мене старша. Довго Орися не могла вийти заміж. Вже дівці тридцять п’ять стукнуло, всі подруги давно з колясками по селу їздять, а моя все не може знайти свого судженого.
Якось на цьому фоні вона почала їздити по святих місцях. Коли б з нею не зідзвонилася, Орися завжди десь їде. Я нічого не казала, а коли вона зустріла Василя, за якого до року часу і заміж вийшла, так сама дякувала Богу, що допоміг дочці з заміжжям.
Народилася в них донечка, моя онучка. Я її люблю, хоч і бачу в більшості через екран телефону.
Онучці три роки ще немає, але моя дочка мене дуже дивує.
Ну добре, вона молиться багато, так вона з одної кімнати чуть церкву не зробила. Все обвішано якимись статуетками. Недавно телефоную, а дочка не підіймає слухавку. Я хвилювалася, тому відразу ж набрала зятя, бо це був вже пізній вечір.
– Та, Орися поїхала на “нічні чування” в якусь церкву, – відповів мені зять.
Я чуть не впала від почутого. Ну які чування пізно ввечері?
В Орисі дитина, чоловік, та сиди в хаті і борщі вари з варениками.
Я хотіла достукатися до Орисі, бо від таких дружин чоловіки тікають.
Та я також ходжу до церкви, але все в мене в міру.
Дочка явно з тою справою переборщує.
Як мені достукатися до дочки?
Як тільки я її починаю повчати, вона каже в її сім’ю не лізти, що вона відчуває, що так треба.
Але я не можу скласти руки і мовчати. Я боюсь, що її сім’я, на яку вона так довго чекала, просто розвалиться…
Автор – КАРАМЕЛЬКА