– Ніно, та без мене діти в селі б не вижили. Та я все роблю. Ти ж мене знаєш! А що Оксана? Та Оксана роботу пильнує, на манікюр їздить чи ще на якісь процедури. Та хіба вони мені щось скажуть? Все роблять як хочуть, бо знають, що я і зварю і все на городі зроблю. Ой, не знаю що буде, як мене не стане, – сказала моя свекруха до рідної сестри.
До нас в село останнім часом влітку на місяць, а то і більше, почала приїжджати рідна сестра моєї свекрухи, яка живе в Одеській області.
Тітка Ніна залишилася одна. Чоловіка не стало п’ять років тому, а дітей в них не було.
А моя свекруха кожного разу, як тільки вона приїжджає до нас, хоче показати сестриці, яка вона господиня, і як багато робить для нашої сім’ї.
– Ніно, та хто їсти готує в тій хаті? Та звісно що я. Та де моя невістка щось вміє зробити. Ось, хіба мівіну запарити чоловіку.
Одного разу чоловік побачив мівіну в супермаркеті.
– А давай молодість згадаємо! Так мені запахла.
Ось ми і запарили ту мівіну, а коли їли, свекруха зайшла і то побачила. Ось з того часу вона всім і розказує, яка я господиня – “мівінна”. Хоча це не так. Весь час готую і сніданок і обід і вечерю я. Свекруха може приготувати якийсь супчик і то раз в тиждень.
– Я одна, а у вас сім’я велика. Мене одну та й накормите. А як ні, то я і куском хліба наїмся, – любить казати мені свекруха.
Але коли приїжджає її сестра, свекруха готова гори звернути. І голубці крутить, і вареники ліпить і пиріжки смажить.
А коли вже добігає візит тітки Ніни в нас до кінця, моя свекруха видихається. Вже з останніх сил вона біля тої плити стоїть і пихтить.
Ці останні дні на собі відчуваю і я.
Свекруха може бурю зі мною вчинити на рівному місці.
А ось коли вже тітка Ніна сідає на потяг, моя свекруха лягає на ліжко в своїй кімнаті і каже: “Все, мене з тиждень, а то і більше, не чіпайте”.
Я ж поки тітка гостює в нас, просто насолоджуюсь життям і ідеальною свекрухою. Але цей період дуже швидко минає, як і зараз.
Стою біля плити і смажу своїм деруни. І нічого не вдієш, таке в мене життя.
А вам свекрухи з приготуванням їжі допомагають, чи так як у мене, лише “на публіку”?
Автор – КАРАМЕЛЬКА