Коли я запитала дочку, чому мене не запросили на випускний до старшої моєї онучки Даринки, яка цього року одинадцятий клас закінчила, Ліда фиркнула: “Значить не заслужила!”.
– Але як не заслужила, доню? Я ж її з пелюшок няньчила, бо ти хотіла працювати. Всі гуртки онучки були на мені. Я про себе не думала в той час, всю себе онучці присвятила.
Та не догодила я Ліді з меншою, Марічкою. Немає в мене вже такого здоров’я, щоб з малюками сидіти, ось Ліді й прийшлось няньку наймати, а це додаткові витрати.
Все життя робила дітям добро, а як раз щось пішло не по їх планах, все забулося.
Різниця між онуками тринадцять років. Ну ясна річ, що тоді за Даринкою я могла доглядати. В мене були і сили і здоров’я. Та я на інший кінець міста на гуртки онучку возила. Навіть коли не могла, то все рівно підіймалася з дивану і їхала.
Тоді дочка з зятем і будинок будували. Я старалася їм кожну копійку зекономити, бо особливо з чоловіком не могли допомогти.
Самі все життя ту копійку рахували, та й що казати, рахуємо, бо пенсії ні на що не вистачає. Але я і словом ніколи не обмовилася Ліді. Ніколи я її не просила фінансової допомоги.
Хоча іноді й образливо було, бо маю подруг, яких діти і на відпочинки возять і з одягу купують обновки і з взуття.
Моя ж Ліда до цього не звикла. Я завжди була для неї безкоштовною нянькою.
Але коли з’явилася в нашій сім’ї Марічка, в мене вже здоров’я не було. Та й чоловік мені заборонив вже так догоджати дочці, бо хвилювався за моє здоров’я.
Ось Ліда і затаїла на мене образу, бо прийшлось платити няні за послуги.
Не знаю як буде дальше, але з кожним днем все бачу, що ставлення доньки до мене погіршується.
А як у ваших сім’ях? Невже я зобов’язана в такому віці няньчити своїх онуків?
Автор – Карамелька