– Прийди з хлопцями на три годинки, щоб швидше картоплю викопати. Я всім вам купила нові резинові рукавиці. Я ж знаю, що в тебе манікюри, які ти бережеш. А також дідо купив великого кавуна. Діти ж люблять. Тож ми вас чекаємо, – не давши мені і слова відповісти сказала свекруха.
В нас гарна з чоловіком сім’я, виховуємо двох козаків, які вже вищі за мене, хоч ще і школярі. Єдине, з чим не пощастило, що живемо ми в одному селі з мамою Олега, Вірою Степанівною і її другим чоловіком.
Чоловік свекрухи не є рідним батьком Олега, але вони в досить хороших відносинах. Але свекор любить покомандувати, особливо на полі. Їх двоє, але садять вони тої картоплі, як на дитячий садочок.
Цю картоплю вони зазвичай вирощують на продаж, а також дають в місто доньці, яка в них з чоловіком спільна.
Мар’яна в село вкрай рідко навідується. Батькам не допомагає, але по осені всього їй дай і не тільки їй, а й її свекрам, бо ті також в панів в місті бавляться.
Але Мар’яну свекруха сильно на поле не запрошує, бо та завжди знайде відмовки, ну а я по сусідству, тому мене можна і використовувати.
Ми з чоловіком маємо на городі трішки посадженої картоплі, пару цибулин, морквин і червоного буряка. Мені всього хватає, тому від свекрів нічого ми не беремо.
Ось тому я й не хочу горбатитися на сестру чоловіка, бо гроші з продажу картоплі також йдуть в її сім’ю. Нас свекруха тішить новими гумовими рукавицями і кавуном.
Та чи я його собі не куплю?
Ще цього року я їм допомогла, але попередила на майбутнє, що більше такого не повториться.
А ви як би реагували на такі прохання свекрухи? І взагалі, для чого їм ті поля?
Автор – Карамелька