Розповім вам тут свою непросту історію, дорогі читачі, і хочу почути вашу думку. Наважуватися мені знову на союз з першим чоловіком, від якого я пішла 7 років тому? Та ще й маючи сина від іншого?
З Ярославом ми познайомилися в студентські роки. Це було дуже красиве чисте юнацьке кохання, яке знайшло продовження і реалізацію в міцному і щасливому шлюбі.
Ми самі з Яриком купили трикімнатну квартиру, машину, облаштували дачу, яка йому у спадок дісталася. У нас народилося двоє чудових діток. Жили в певному достатку, обоє працювали. Любили і поважали одне одного.
Через кілька років Ярославу запропонували роботу в одній міжнародній фірмі, яка має філії майже по всьому світу. Зарплата там була втричі більша, ніж на його тодішній роботі, не погоджуватися було не розумно.
Наш матеріальний стан ще покращився, у мене з’явилася окрема машина, ми дорого вдягалися, їздили в екзотичні країни у відпустки, часто харчувалися в ресторанах.
Але була інша сторона медалі: бачилися ми все рідше з чоловіком, бо десь 6 місяців на рік він проводив у різних закордонних відрядженнях. Ми не хотіли цього, але якось обоє почали трохи віддалятися.
Я була молодою жінкою і хотіла чоловіка поруч. Я ревнувала його до тих жінок, які могли бути біля нього під час поїздок, хоча Ярослав запевняв мене у вірності. Я не можу перевірити цього, але суть навіть не в тому, чи міг у нього хтось бути, а в тому, що мені було самотньо.
Так минуло ще кілька років, і якось під час 4-місячного відрядження Ярослава я познайомилася з Данилом. Що я відчула? Я знову стала ніби юною коханою своїм обранцем дівчиною, яка дзвінко сміється і радіє поруч з ним кожній простій дрібничці.
Морозиву на лавочці. Прогулянкам за ручку. Катанню на велосипедах. Поїздкам не до океанів, а на річку. Бджолам і винограду на дачі. Міцному чоловічому плечу поруч. Допомозі в побуті. Його обіймам. Данило подарував мені крила і відчуття довіри й щастя.
Отже, у 37 років мене накрило хвилею кохання і я пішла з сім’ї. Одразу все сказала Ярославу, як тільки він повернувся. Старшого сина залишила з чоловіком, бо Ярослав дуже просив, та й 13-річний Артем теж був радий жити з татом.
Улянка пішла зі мною в нову родину. Син приходив до нас з Данею, вони з часом потоваришували. Улянку Ярослав частенько до себе.
Це було 7 років тому. Чоловік мені тоді сказав, що чекатиме мого повернення, і він чекав. Я не знаю, чи був у нього хтось за цей час, дивно було б, якщо ні, бо він гарний молодий забезпечений чоловік.
Але серозного нього нічого не трапилося, він не одружився. Каже мені, що однолюб. І тепер я не знаю, чи пробувати знову в одну річку, чи нічого все одно не вийде?
Я була дуже щаслива ці 7 років з Данилом, як ніколи і ні з ким. Я жодного разу не пожалкувала про свій вчинок. Ми жили не так заможно, як я з Ярославом, але теж добре, у заміському приватному будиночку.
У 38 років я народила нашого з Данею спільного синочка Дмитрика. Родина мого другого чоловіка мене змогла прийняти, бо Данило на момент нашої зустрічі вже був розлучений з першою дружною.
І якби не недуга і Даня був би живий – ми б були разом завжди. Але тепер я маю шанс знову зробити щасливим першого чоловіка, який говорить що любить мене і полюбить мого сина і пропонує зійтися. Діти тільки за старші.
Та чи вийде воно так? Чи можна склеїти чашу назад? Хоча я була чесна з Ярославом, майже одразу розповіла йому про свої почуття до іншого і пішла. Я не оступилася, не помилися, не жалку. Просто так склалося. Маю трьох чудових дітей.
І можливо б і сама хотіла знову спробувати знайти щастя з Ярославом, але сумніви так чи інакше виникають – а чи вийде? Як гадаєте? Ризикнути? Спробувати?
Може бути, ми з Ярославом все ж таки доля одне одного, адже раптом у цьому світі у когось з нас не одна споріднена душа, а як оце в моєму випадку – я справді люблю їх обох, і з кожним щаслива.
Автор – Олена Жасминова