– Було б гарно, якби ти в мікрофон на весіллі всім оголосила, що ви з батьком даруєте нам квартиру. Це ж як круто буде, коли оператор зафіксує здивування чи навіть приголомшення всіх гостей, – сказала донька, коли я приїхала за два місяці до її весілля з Італії.
– Марто, а з чого ти взяла, що ми з татом вам подаруємо якусь нерухомість?, – спитала я здивовано у дочки.
Її відповідь мене ще більше спантеличила.
Так вийшло, що вже вісім років ми з чоловіком переїхали на постійне місце проживання в Італію.
Наша єдина дочка була вже студенткою. Ми залишили їй свою квартиру в місті, а самі подалися здійснювати свою мрію.
Сама я лікар косметолог, мій чоловік Руслан – програміст. Ми гарно володіємо англійською, тому з мовою проблем не було.
Я відкрила з часом в Італії свою косметологічну клініку, ну а чоловік працює у відомій компанії. Вже за пару років ми купили собі будиночок зі всіма зручностями, про який завжди мріяли живучи в двокімнатній задушливій квартирі.
Дочці ми допомагали, і скажу відразу ж, що дуже гарно допомагали. Марта мала все що хотіла. Таким чином ми хотіли компенсувати свою відсутність.
Але Марта за нами сильно не сумувала. Ми також пропонували їй приїхати до нас, але в неї тут були друзі і навчання і їхати в іншу країну не входило в її плани.
Одного разу дочка повідомила, що її хлопець зробив їй пропозицію. Свати наші люди не бідні, зять юрист, але ще не так сильно став на ноги.
Але наша дочка не хотіла скромного весілля і почала його планування дуже серйозно. Підготовка тривала більше року.
– Марто, для чого тобі такі дорогі квіти на арці? Невже не можна знайти щось дешевше?
Та дочка все робила, щоб було пафосно.
Якщо сукня, то найдорожча, якщо лімузин, то самий кращий, який приїде з іншої області, якщо туфлі, то мають бути куплені в найкращих бутиках і навіть не України.
Ми бачили з Русланом, що і свати і сам зять не в захваті від розмаху цього дійства, але вплинути на дочку ми не могли.
– Я у вас єдина дитина, невже ви не взмозі оплатити мою мрію?
Але якщо з тими “забаганками” дочки ми ще мирилися, то коли вона озвучила в голос наш подарунок молодятам, я не стрималася.
Дочка навіть не питала, чи зможемо ми з татом подарувати їм квартиру, а наказовим тоном сказала, як я маю все це озвучити на весіллі, і обов’язково в мікрофон, щоб всі гості почули, що все в них круто.
– Марто, мені батьки на весілля подарували набір посуди, а ти від нас вимагаєш квартиру, ще й в новобудові? А не за круто це буде?
В розмову втрутився і чоловік і тоді лише Марта зрозуміла, що зайшла за далеко.
Весілля було справді шикарне. І ви знаєте, якби не тон дочки, ми б з чоловіком подарували й самі квартиру молодятам. Може не таку, яку вони собі намріяли, але подарували б. А так все обійшлося грошима.
Якщо вони захочуть, то самі собі куплять. Дочка працює, зять також, то ж до мрії не так вже і далеко. А ми з чоловіком ніколи не залишимось осторонь, і як треба буде, докладемо.
А як би ви відреагували на такі заявочки нареченої?
Автор – Карамелька