– У вас міх грошей! Що ви з ними плануєте робити?, – не витримавши спитала я свекруху.
– А тобі яке до них діло? Нехай собі лежать на “чорний день”, – відповіла мені Мирослава Семенівна. І ви знаєте, як у воду дивилася.
“Чорний день” не забарився.
Дідусь мого чоловіка був доволі заможною людиною.
Він був суддею і взагалі, людиною, яку всі поважали.
Він і справді був справедливим. Я була з ним знайома, і скажу відверто, що до нас він відносився краще, ніж мама Миколи, моя свекруха.
У діда Степана дві дочки, які все життя між собою ворогують. Я не знаю, за що вони так одна з одною, але більше вони не спілкуються, ніж спілкуються. Завжди між ними “чорна кішка” перелетить, як то кажуть.
У дідуся була своя гарна квартира в старій п’ятиповерхівці, а також невеличка, але дуже красива і доглянута хатинка.
Ось в цю хатинку він і дозволив нам поселитися, коли ми після весілля з Миколою шукали собі житло.
Ми хотіли йому платити, але дідусь тільки сміявся.
– Та мені того що я маю і пенсії, ще на два життя хватить. Живіть скільки хочете, головне, щоб покошено там було і чисто, бо я бардаку не потерплю. Сусіди мені все перекажуть!
Ось ми і зажили сільським життям, хоча село дуже близенько знаходилось від області. Там навіть дачі будували, і з міста пенсіонери приїжджали на вихідні в землі попорпатись.
Але дідусь не вічний і у віці 84 роки він покинув цей світ.
Ось після цього все і почалось.
Тітка, сестра свекрухи, миттю забувши всі образи прибігла до Мирослави Семенівни, бо ж треба спадок ділити.
– Квартиру діда ми продаємо і гроші ділимо навпіл! А ось хатинку в селі я б собі залишила. Я дізнаюся її вартість і половину грошей тобі поверну.
Моя свекруха погодилася без роздумів.
Я ж як думала, що вона ці гроші нам віддасть, бо ми ж квартиру купити хочемо. З будиночку ж прийшлось з’їхати. Тітка там вже ремонти затіяла.
Але свекруха всі гроші десь по банках розкидала.
– Це на чорний день. Мені до старості йде, хто його зна, яка вона в мене буде. А ви молоді, ще собі заробите.
І ви знаєте, не минуло й пів року після її слів, як свекруха занедужала. Майже всі гроші пішли, щоб її на ноги поставити. Але так нічого й не допомогло, тільки часу трішки добавило…
Ми то квартиру собі з Миколою купимо, як каже свекруха, молоді ще. Але ось цей урок з “чорним днем” я запам’ятаю на все життя.
Що ви програмуєте і посилаєте у Всесвіт, те він вам і дає.
А ви погоджуєтесь з тим “чорним днем”?
Я не маю нічого проти, гроші потрібно мати відкладені, але явно не на “чорний день”. Я кажу завжди, що збираю “на мрію”.
А як у вас з цим справи?
Автор – Карамелька