Я довіряла чоловікові і дбала про сім’ю. Роман став часто їздити у відрядження і зовсім недалеко від неї дізнався, що він знайшов коханку.
В свої молоді роки я змогла облаштувати дуже красиво і стильно наш дім. Також я подарувала коханому двох чудових донечок.
Я завжди прибирала, готувала і навіть знаходила хвилинку для зарядки. Доньки ходили охайно одягнені, були маленькими принцесами. Ну ще ще потрібно для щастя?
Роман, мій чоловік, працював у компанії IT-фахівцем. Він був на роботі з ранку до вечора. Він опікувався нами матеріально. Я могла купити що завгодно, незалежно від ціни.
Я поважала його робочий час, і коли він був вдома, я намагалася створити приємну атмосферу. Іноді я була втомлена, особливо, коли дівчата погано спали вночі, але попри це я намагалася виглядати охайно.
Чоловік часто їздив у відрядження. Йому доводилося відвідувати заклади в інших містах. Зазвичай він був у відрядженні два дні. Я звикла до цього.
Але раптом компанія почала “розширятися” і співробітники повинні були працювати навіть на вихідних інколи.
Тут то я вже не змовчала.
– Василино, я маю піти на корпоративний захід цими вихідними. Я не хочу, але я не можу його пропустити. Я б краще був вдома з вами, моїми дівчатами, – повідомив мені Роман. Мені було дивно, що компанія наказує працювати навіть на вихідних.
Я постійно питала Романа, чи обов’язкові ці зустрічі.
– Невже ти повинен весь час там бути? У тебе сім’я, ми хочемо твоєї уваги.
Мені хотілося плакати. Була велика “буря”, чоловік почав обурюватися, що він все робить заради нас, а мені все недогода.
Він сказав, що терпіти не може моє прагнення досконалості. Що його дивує ідеальний світ, який я створюю. Стерильне середовище нашої квартири, де все має своє місце, не дає йому дихати. Діти як з журналу, де мама поправляє кожну волосинку на голові.
Він мені тоді сказав: “Звичайно, це не обов’язково. Я тікаю від тебе. Там весело, на відміну від обстановки дома. Насправді це добровільний захід. І це навіть не стосується роботи”.
Я дивилася на нього і не могла повірити своїм вухам.
Роман йде з дому на вихідних просто щоб не бути зі мною. Я цього не зрозуміла. Він ніколи не казав, що незадоволений. Мені завжди здавалося, що йому подобається те, як я займаюся господарством.
Зрештою чоловік повідомив, що закохався в колегу. Що вона не така ідеальна, як я. Але вона весела, вона легка. Йому не потрібно бути стерильним, як зі мною. Але вона вміє радіти життю.
Я запнулася: “То як ти уявляєш наше майбутнє?”, – запитала я Романа, а він з відповіддю не забарився.
– Ми розлучимося. Я не залишу тебе без нічого. Ти з дівчатами будеш мати все що захочеш, але жити з тобою я не буду. Мені біля тебе дуже тісно. Я хочу свободи…
Так і сталося. Він пішов. Моїй мамі довелося якийсь час допомагати доглядати мені за дівчатами, щоб я могла зібратися до купки. Вона брала їх на вихідні, а я просто лежала на дивані й лила сльози.
Вже минуло трохи часу, але легше мені не стало. Я живу у ідеальному світі, але тепер він зламаний. Я досі не розумію, чому мій чоловік так вчинив.
Він завжди казав мені, що я створила гарний дім він пишався нашими прекрасними дівчатами. А тепер він віддає перевагу бардаку дома, бо нова його дамочка моя повна протилежність.
Як мені бути? Як все це пережити?