– Віко, ну які діти? Про що ти? В мене ж є від першого шлюбу дочка, я знаю що це таке. Давай присвятимо життя одне одному, – сказав мені Олександр. Я була молода і закохана, не сприйняла слова коханого всерйоз, думала, що мине ну рік, ну два, і він змінить свою думку. Але цього не сталося. А від батьків тільки й чую: “Коли діти? Годинник цокає!” Є в мене одне на думці, але чи правильно це!
Я живу зі своїм хлопцем вже вісім років, і, як каже моя мама, пора вже думати про дітей.
Коли ми познайомилися, Олександр сказав мені, що він не хоче більше дітей, тому що у нього є одна від першого шлюбу і йому цього достатньо. Я тоді була молодою і закоханою і мені було байдуже.
Але роки минали, і навколо мене ставало все більше і більше жіночок з милими “пузиками” або ж з немовлятам, а потім мені це почало снитися ночами.
Я розмовляла з Олександром, але це як горохом об стінку…
Він просто не хоче дитину, бо у нас маленька квартира і він не піде на роботу втомлений через вередування дитини.
Олександр готовий взяти мене за дружини, але про дітей щоб я і не думала.
Навіть маленький пекінес не вирішив нашу ситуацію. Я все рівно хочу дитинку.
Я борюся з цим щодня. Я не хочу бути тою, хто в старості буде дуже шкодувати про те, що так і не наважилась в молодості стати мамою. Я кохаю Олександра. Він у всьому чудовий, єдине питання в нас – дитина.
Друзі радили часто ходити до знайомих з маленькими дітьми, що це його пом’якшить, але нічого не вийшло. Дітей любить, з чужими бавиться, а про своїх навіть чути не хоче.
Я навіть думала покинути його, але не можу цього уявити. Я його дуже люблю, і я не готова проміняти його на дитину.
Може, все-таки, з часом в Олександра щось поміняється, у мене ще є кілька років, але що далі? Я вже не буду молоденькою матусею.
А якщо я його покину то залишуся і без Олександра, і без дитини.
Як мені бути? Як і стати мамою і залишитися з коханою людиною?