Нова дружина не пустила тата до мене на весілля. Я з цього приводу була дуже засмучена, а в кінцевому результаті я образилася і ми не спілкувалися і не бачилися двадцять років. Я не розумію, як тато замість того, щоб спілкуватися з рідними онуками, будував будинок для нової сім’ї. Але момент зустрічі відбувся і він був запланований. Я не думала, що все так закінчиться. Мені дуже жаль, але виправити помилку тата вже не вдасться, на жаль.
Я не бачила свого батька двадцять років. Він зустрів нову любов і створив сім’ю, з часом він відгородився не лише від мами, а й від нас з братом. Я запрошувала його на своє весілля, але він відмовився від запрошення.
Тато, якому на даний час 76 років, довгий час жив у своїй новій родині і зовсім забув про мене і брата. На моє весілля він не прийшов і онуків не побачив. Але я хотіла побачити його через двадцять років і сподівалася на якесь примирення. Та все вийшло якось дуже дивно…
З раннього дитинства я пам’ятаю свого тата, як найкращу людину під сонцем. З ним завжди було весело, а мама завжди була суворішою.
Ми з татом гралися, мандрували, шукали пригод і вигадували казки перед сном. Навіть у підлітковому віці я чіплялася за тата навіть більше, ніж за брата. Тато був моєю підтримкою, тому розлучення батьків дуже вплинуло на мене, хоча я була вже далеко не дитиною.
Вони обоє намагалися поводитися з цим цілком пристойно і так, щоб це якомога менше торкалося нас, дітей. Що, звичайно, нонсенс. Особливо в тому випадку, коли батько йде до нової жінки, яка чекає від нього дитину і згодом одружується на ній.
Його нова дружина була ще тою “дамочкою”, вона поставила собі за мене розлучити його з нами і розірвати всі можливі зв’язки. І, на жаль, їй це вдалося. Всього у них було троє дітей. Знаю, що тато довгий час будував будинок, а згодом і дачу і не мав часу ні на мене, ні на брата.
Я сприйняла це дуже погано, але намагалася підтримувати з ним особливі стосунки, які тільки існують у нас двох. Але вогник, що колись між нами був – зник.
Я припускаю, що він був не такий щасливий у своїй новій сім’ї. Можливо, це все була помилка, можливо, він шукав те, чого так і не знайшов. Коли я виходила заміж, тато на весілля не прийшов. Про це подбала його дружина. І відтоді я з ним не розмовляла.
Минуло двадцять років.
Хто знає, чи його дружина була тою, на яку він розраховував, розлучившись з мамою. Але я так і не зрозуміла, як тато міг жити і не бачити своїх рідних онуків.
Лише коли він залишився один, він зв’язався зі мною. Він був не здоровий, і, мабуть, усвідомлював, що зробив щось не так у своєму житті.
Я не з тих людей, які ніколи не збираються прощати. Я сказала йому, що хотіла би його побачити. Думаю, він боявся зустрічі більше, ніж я. Я свою долю прийняла вже давно. Я просто хотіла, щоб між нами знову було добре. Я не очікувала, що буде, як раніше, я не наївна дівчинка.
Я побачила свого тата в парку і майже не впізнала його. Він сильно здав, що, мабуть, нормально в його віці. Але в нього був зовсім інший вираз обличчя, ніж я запам’ятала. Деякий час ми схвильовано спілкувалися, потім розповіли один одному, що насправді сталося за ці двадцять років. Я не відчувала чесності ні від себе, ні від нього.
Я була розчарована усім цим досвідом. У мене таке відчуття від нього, що ми просто грали якусь роль. Ввічлива розмова з татом нагадала мені розмову з незнайомцем у ліфті.
Краще плакати, і мовчати, або просто сказати татові прямо: “Ти зробив найбільшу помилку в житті. Ми могли б продовжувати функціонувати як велика родина. Але ти вибрав її – іншу жінку і пішов у неї на поводу, втративши нас з братом…”
Але я не могла висказати це йому при зустрічі. Тато здавався мені дивним, але я розумію, це вік. І тому я закрила розділ з татом в своєму житті.
А ви б змогли пробачити і прийняти в такому випадку батька?