Я поверталась з відрядження, де провела дві неділі. Дорога була виснажлива, а я в свою чергу, вичавлена наче лимон. Але найголовніше, що моя поїздка була продуктивною і принесла компанії, де я працюю, і мені, гарний дохід.
Я відчинила двері під’їзду і ледь дотягнулася до кнопки, щоб викликати ліфт. Але, на моє здивування, він не працював. Будинок в нас старенький, панельний, але мені тут дуже подобається, якісь люди в ньому живуть дуже привітні, ті, які заряджають енергією єдиною фразою: “Доброго ранку, Галинко! Гарного тобі дня!”
Після таких слів сусідів летиш окрилена на роботу.
Перед тим як піднятися з важким чемоданом на свій шостий поверх я вирішила перевірити поштову скриньку. Піднявши голову вище я помітила записку.
На аркуші вирваному з зошита акуратними буквами було написано: “Дорогі сусіди, вчора я поверталася з магазину, і, мабуть, виймаючи ключі з сумки, я загубила тисячу гривень. Буду дуже вдячна вам, якщо той, хто її знайшов, мені її поверне. Бабуся Ганя з 44 квартири”.
Я піднялася на її поверх, витягла з гаманця тисячу гривень і подзвонила в двері бабусі.
– Я знайшла вашу тисячку. Ось, бабуню, тримайте, – сказала я після привітання.
– Доню, дякую тобі! Але…, – вона зупинилася, бо сльози покотилися з її очей. – Ти вже п’ятнадцята людина, яка дала мені тисячу гривень. Можна попросити тебе, прибрати цю мою записку?
Ви собі не уявляєте, яка гордість мене взяла за людей з мого будинку.
Я хочу щоб про цих людей і бабусю знало якомога більше людей.
Робіть добро, і вона стократно повернеться до вас!
Миру вам та добра, дорогі мої українці!
Автор – Карамелька