Коли я почала зустрічатися з Дмитром, у мене вже було кілька знайомих, які розповідали мені історії з його життя, в які я вперто відмовлялася вірити.
Кількох ситуацій з мамою Дмитра мені і особисто вистачило ще на початку наших зустрічей. Наприклад, як вона без запрошення приходить і перевіряє, чи синові чогось не бракує. А може, принесе домашні вареники, які її син так любить – адже я їх тільки в магазині можу купити.
Змусити Дмитра жити разом було, на диво, не так вже й важко. Він із батьками жив у маленькій квартирі, тому з нетерпінням чекав наших окремих квадратних метрів, хоча і орендованих.
Але врешті-решт у нього була одна передумова. Квартира мала бути біля батьків. Нам справді вдалося підшукати такий варіант, тож Дмитро був дуже задоволений.
Але хоч до свекрухи було всього п’ять хвилин, я все одно відчувала, що вона завжди з нами. Навіть сам Дмитро час від часу згадував свою маму, а точніше, порівнював мене з нею.
– А мама прасує мої сорочки інакше! – До плову мама додає моркву кружельцями. Так ця страва набирає іншого, цікавішого смаку! – Ти навіть не відреагувала на мою стрижку. Мама з порогу такі речі помічає, – говорив мені Дмитро.
Я часто злилася і просила його не порівнювати мене з цією жінкою.
– Так навіщо ти зі мною, якщо я така погана? Чому ти не залишишся назавжди з мамою?
– Ти мені теж подобаєшся. І я вірю, що ти найближчим часом змінишся в кращу сторону, – зазвичай відповідав мені Дмитро.
Але врешті-решт я заспокоїлася. Я зрозуміла, що стресом і “бурями” я тільки собі нашкоджу. Адже нічого такого поганого не відбувається.
Я змирилася з тим, що мама для нього найкраща. Вона як і раніше мила і невибаглива. У неї завжди є час і розуміння. І тому я намагаюся бути хоч трохи схожою на неї. І я просто сприймаю його надмірне “захоплення” мамою, як його єдину негативну якість.
Все одно краще, ніж він буде десь вештатись з друзями, чи навіть піде “наліво”. Для мене важливо, щоб він був розумним і хорошим хлопцем, з яким я ладжу і маю спільні інтереси.
Для деяких моїх подруг це незрозуміло. Вони не розуміють, як я можу миритися з такою людиною, але я вибрала це життя і не змінила б.
Коли я зрозуміла, що чекаю дитинку, то трохи хвилювався, як на це відреагує Дмитро. І мені було чого хвилюватися.
– Мені тільки 35 років. Я не знаю, чи впораюся з таким завданням – тато. І взагалі, що на все це скаже мама?
Зрештою, вже нічого не можна було змінити. Ми розписалися і почали готуватися до маленького щастячка в нашій сім’ї.
В нас народився хлопчик, якого ми назвали Марком. Він точна копія свого татуся. Бабуся на диво мене не повчала що й до чого. Вона, мабуть, ще була зайнята своїм синочком, а на двох її б не хватило.
Дмитро трішки змінився. Він навіть підгузок може сину поміняти без маминої допомоги. Я щиро вірю, що їх зв’язок з мамою найближчим часом стане меншим.
Хтось жив з маминим синочком? До чого мені готуватися і чи переросте він ось те “мам”?