– Стефо, ну який Василько? Наш син вже давно дорослий чоловік. Він Василь, якому в лютому 35 років виповнилося, але якщо б ти могла так низько зігнутися, то б і шнурки йому на кросівках зав’язувала, – скаржився я дружині.
– Він мій син і навіть в п’ятдесят він для мене буде улюбленим сином Васильком, – відповіла дружина.
Я не міг дивитися на цей цирк, тому переїхав в його квартиру. За два місяці моя Оля подзвонила і зі сльозами просила повернутися, бо кран потік і нема кому замінити фільтр в пральній машинці.
В нас з Ольгою єдиний син Василь, якому, як я вже писав, виповнилося 35.
У сина є своя двокімнатна квартира, але один він там жити не хоче. Я ж то прекрасно розумію чому.
Один час, коли він мав дівчину, то він жив з нею в цій квартирі. Але це було навіть не рік часу.
Як тільки вона виїхала, Василь повернувся до нас, закривши квартиру на ключ.
Моя ж Оля, як справжня мама, давай догоджати сину.
На сніданок сирники, бо Василько їх завжди любив. На обід палюшки зі шкварками, а на вечерю солянку, де багато різновидів м’яса.
Мене так дружина ніколи не годувала, як сина.
Але якби ж то лише в годуванні була проблема.
До тридцяти п’яти наш син нічого не вміє зробити. Він не помиє за собою тарілки і не посмажить собі яєшню.
Можливо, якби не мамина гіперопіка, він би був пристосований до життя і вже б давно одружився і подарував нам онуків. Ну а хто такого чоловіка захоче, скажіть мені? Та ніхто, бо він і лампочки вкрутити не може.
– Василько те, Василько се, – бігає за ним Оля.
Я через місяць його проживання з нами забрав деякі речі і переїхав в його квартиру. Мені неприємно на все це дивитися. Оля своїми руками псує йому життя, прикриваючи це материнською турботою.
Ви знаєте, самому в квартирі мені легше дихається. Я готую собі страви які хочу я, а не їм те, що любить син. Я не вислуховую того, який в нас чудовий син, просто дівчата зараз балувані і не знають чого хочуть.
Місяць часу Оля ніби й не помічала моєї відсутності. Їй було добре вдвох зі сином.
Але коли потік кран, вона миттю про мене згадала.
– Василько не знає як його відремонтувати, – сказала вона тремтячим голосом по телефону. – І фільтр в пральці вже треба поміняти…
– Та звісно, Василько не знає, не вміє. Ось якби наш син був Василем і не чекав, що мама йому шкарпетки випере, то б такого не було.
Дружина ніби й зрозуміла, що чинить не правильно, але все рівно не відступає від свого.
А Василю так добре. Тільки мама не вічна.
Як їм обом це пояснити?
Автор – Карамелька