– Ой, мамо, не видумуй. Ну скільки там наш Юрчик їсть? Йому лише шість років. Я ж тобі висилаю час від часу євро. Повинно хватати не лише для онука, а й для вас з татом, – сказала мені дочка, коли я подзвонила їй в ту Італію і поставила умову. Або ж вона забирає дитину до себе, як і було обговорено перед їх з Дмитром від’їздом, або ж висилають мені гроші і кожного місяця.
Таке враження, ніби дочка просто забула про сина, якого чотири роки тому залишила на мене і поїхала на заробітки.
Я вірю, що жити на орендованій квартирі їм було важко. Хочеться мати свій куточок. Але лишити дитину ось так напризволяще, це теж, вибачте мене, не красиво.
Що ж вона за мама? А Дмитро цей, теж мені зять. Невже серце не тягнеться до дитини, яку вже чотири не бачили?
Коли Саша їхала з Дмитром в Італію, то сказали, що на рік, ну на два. Потім або ж вони повернуться, або ж заберуть Маркіянчика до себе.
Молоді, я вірю, хотіли нарешті видихнути і заробити собі на квартиру. Я підтримала дітей. До того ж, свати мої живуть не далеко, тому я думала, що ми виховання онука на той час розділимо між собою.
Але вийшло все не так.
Сваха моя молода, вона ще працює і займатися дитиною немає коли.
Я ж вже на пенсії, через стан здоров’я. Чоловік працює сторожем. Тож вся турбота про онука лягла на мене.
Саша грошей не висилає, бо вони збирають на квартиру. Десь колись, як я пожаліюся, що нема за що курточку купити, чи штанішки, то щось з тих заробітків нам капне.
А цього року Маркіянчик пішов в перший клас. Дитина дуже розумна її треба розвивати. А я не маю на це все ні сил, ні часу, ні грошей.
З нас вже люди сміються, бо дочка з зятем на заробітках, а я не маю за що оплатити навіть екскурсію в школі.
Ну скільки там в мене тої пенсії. В чоловіка зарплати ледь на комунальні і продукти харчування вистачає.
А дочка сміється, бо ми не в силі свого рідного і єдиного онука прогодувати.
Але ми справді не маємо з чого.
А недавно заходжу в інтернет і бачу, що Саша з зятем поїхали десь на відпочинок. Навіть не посоромилися фото викласти і підписати, що вони щасливі разом.
То ми тут за останні гроші виживаємо, а вони шикують.
Я ж кажу, забирайте дитину до себе. Це ще перед школою я просила зробити. Але дочка каже, що як він буде там, то в них менше часу буде на роботу і вони втратять свою заробітню плату.
Але я цього не розумію. Як їм не скучно за дитиною? Так, вони телефонують раз на тиждень на вайбер і питають, як в нього справи. Але цього мало. Дитина хоче мами і тата.
Як пояснити дітям, що час, поки Маркіянчик маленький і дається приголубити, не повернути.
Що в нас немає стільки грошей і що дитину потрібно розвивати?
Дочка каже, що я погана, бо звалюю на неї те, що вона не під силу зробити.
А мені виходить, все під силу…
В мене слів нема…
Автор – Карамелька