Мій чоловік працює на такій роботі, що вихідні у нього дуже рідко, а якщо і бувають, то радше на вихідних. Ми з Остапом одружилися чотири роки тому, виховуємо дворічного сина.
Я сама вчитель української мови і літератури, але не працювала за професією, бо ще з університету почала вести свій блог. 20 тисяч гривень на місяць він мені зараз приносить – мені вистачає на свої потреби і витрати по догляду за собою, а решту родинних потреб на життя забезпечує Остап.
Моя родина живе також в Києві, в квартирі, у мене ще є молодша сестра студентка. А мама чоловіка живе в селі за 60 кілометрів від столиці, і тому ми у неї не часті гості, не наїздишся.
Сестра чоловіка живе в райцентрі, трохи ближче до села, ніж ми, і звичайно у мами буває частіше, щось їй там допомагає весь час на огороді.
Та минулого року мені чоловік подарував машину. Права я маю давно, а от практики не вистачало. Взяла інструктора і почала вчитися, коли була можливість залишати Назарчика або з Остапом, або з хрещеною малого.
І вивчилася потихеньку, вже навіть по місту сама нормально їжджу. До своїх батьків, по магазинам, в спортзал мотаюся. Словом, освоїлася вже як водій. Не дуже ще смілива, але все ж таки вже досить упевнена.
От і вирішала я минулими вихідними поїхати таки з дитиною до свекрухи, щоб бабуся онука побачила, бо їй же важко сісти на маршрутку і приїхати, зайвий раз, ну чесне слово, каже, що не може свою корову й качок-курей залишити.
Остап дав добро на поїздку. Отже, приїхали ми з Назарчиком до його мами ще у минулий четвер на вечір і пробули до неділі. І треба сказати, зустріла нам Віра Олександрівна гарно: пироги, борщ, варенички.
Але в цілому дивна у мене виявилася свекруха, ну чесне слово! Ну не було в мене часу їй аж ніяк допомагати і псувати в городі нігті! Я мала собі відзняти багато контенту для блогу – не щодня ж у селі буваєш.
Це ж все так колоритно – купи картоплі накопаної, дойка корів, сади, вулиці в пилюці, покинуті хати. Я поїхала по контент, власне кажучи, дитина повітрям свіжим подихала.
Тим більше, що допомагати було кому: в п’ятницю приїхали також і зовиця з дітьми і чоловіком, ото вони з огороду і не вилазили та від худоби. А що – кожен робить, що уміє.
Але все ж мені стало дуже неприємно і прикро, коли свекруха в неділю так розділила мене і свою донечку, що вона її тільки не повиносила з холодильника і комор своїх!
Нагрузили вони машину дочки і зятя милочкою, сиром, яйцями, картоплею, буряком, курку-качку їм поклали свіжих. Винограду, яблук, груш, свіжого повидла і меду. Пиріжків, котлет.
А нам – абсолютно нічого! Води лиш в дорогу налили. Як так можна до свого рідного онука ставитися? Дитина при чому??? Більше не поїду до неї. Адже я на всі сто права – не кожен створений для колупання в землі, але ділити онуків не можна.
Автор – Олена Жасминова
Фото – авторське.