Кілька місяців полинула на хмаринку прабабуся. Вона була золотою людиною, без перебільшення. Її любили всі, вона завжди допомагала нам, завжди підтримувала, але вік все ж таки вік узяв своє – їй було вже 87 років.
В той день до нас у вікно постукала пташка, а всі знають, що це до сумних звісток, але ми й подумати не могли, до яких саме, адже бабуся Соломія у свої 87 в той день ще доїла кізку і поралася в садку.
А буквально через кілька днів прабабусі стало зле і ми повезли її в місто до лікаря. Її поклали в стаціонар і ми по черзі не відходили від неї.
Ми якось сидимо з нею, а вона мені каже: «Все, золотце, прийшов мій час, я пожила своє». І так чпокійно-спокійно говорить. Я, звичайно ж, відмахнулася, сказала, що вона ще моїх дітей няньчитиме.
Прийшов лікар і сказав, що це вік уже, нічого критичного. І відпустили нас додому. А ще за кілька днів її забрала швидка. Нам здавалося, що вона справиться, адже до 75 років вона ще працювала, у неї було залізне здоров’я.
І ось сниться мені сон, що я підходжу до свіжого горбочка землі, але прочитати, чиє там ім’я написано на хрестику, не можу, все розмите, як в хмаринці туману.
Прокидаюся в сльозах, а через день мені знову сниться сон. Що точно снилося, вже не пам’ятаю, але прочитала у соннику, що якщо в будинку є слабка людина, то її не стане. Так і сталося – за два дні прабабуся відійшла у вічність.
До останнього не хотілося в це вірити. Враховуючи мій трепет перед усім потойбічним, лягаючи спати, я щоночі просила бабусю, щоб вона мені не снилася.
Та якось вона у своїй улюбленій квітастій хустині наснилася моїй молодшій сестричці, запитала, як у нас справи і після цього я зрозуміла, що боятися нічого. І тоді бабуся Соломія до мене також прийшла уві сні.
Снилося мені, що я приїжджаю до неї в село, вона сидить за столом, мов жива. Я питаю у неї, як справи, а вона мені у відповідь: «Ось бачиш, я ж казала, що вже все. Мені добре, тепло,» – і посміхнулася. На цьому я і прокинулася.
І до мами моєї якось уві сні прабабуся приходила. Мама чекала на тата з риболовлі і задрімала, і крізь сон чує, ніби чиїсь кроки поруч, а потім голос каже: «Вставай, уже час чоловіка зустрічати обідом».
Мама прокинулася і побачила, як тато заїжджає машиною у двір.
Ось така у нас бабуся Соломія, навіть з хмаринок намагається нас усіх підтримати та допомогти. Дякую тобі, рідна! Ти назавжди з нами – у нашій пам’яті і в наших душах.
Фото – авторське.