Я довго не могла знайти роботу, кілька разів їздила на співбесіди, у двох організаціях залишила анкети, але все безрезультатно. І тут, зовсім випадково, мені зателефонували із однієї фірми.
У ній я була два тижні тому, але тоді сказали, що поки що немає вільних вакансій. Після дзвінка я одразу ж туди поїхала. В офісі було кілька співробітників, хоча я очікувала побачити набагато більше людей.
Секретарка попросила мене трохи почекати:
– Зараз Богдан Степанович прийде, наш директор, він вам усе пояснить.
Я вже уявляла собі літнього чоловіка, в окулярах, з досить суворим і сердитим виглядом. Але прийшов середніх років чоловік, який хоч і не був старим, але цілком годився мені у батьки. Він віддав секретарці якісь документи, а потім запросив мене до свого кабінету.
Коли я зайшла, то відразу звернула увагу на те, що обстановка тут чимось нагадує домашню вітальню. У мене склалося таке враження, що керівнику цього офісу не вистачає сімейної теплоти.
Вказавши на стілець, Богдан Степанович сказав:
– Я ознайомився з вашою анкетою, здається, ви два тижні тому до нас приходили. Так от, секретарка, яка сидить на вході, погано справляється із обов’язками. І мені хотілося б, щоб ви зайняли її місце, а для неї я знайду іншу роботу, яка підходить їй за здібностями.
Я аж ніяк не думала, що все так вийде, адже змістити одну людину, щоб обійняти її посаду – це не входило до моїх планів. Тому я вирішила уточнити:
– А як же секретарка відреагує на такі зміни? Я, звісно, не знаю, але впевнена, що вона працює не перший день. І буде не зовсім коректно знімати її з цієї посади. Мало того, після того, як ви призначите мене, інші співробітники будуть косо дивитись і шепотітися.
Директор уважно подивився на мене і відповів:
– Ви дуже талановита дівчина. Але, розумієте, я не можу собі дозволити слабкість, у бізнесі не можна бути кволою і сентиментальною людиною.
Цим він дав зрозуміти, що всі питання щодо кадрових перестановок вже вирішено. Я запитала:
– Скажіть, будь-ласка, одне: мені цікаво, а що ваша секретарка не виконала? Адже коло її обов’язків не таке
велике. По суті, вона лише допомагає вам взаємодіяти з клієнтами та стежити за документами.
– Вона мала контролювати робочі моменти. Але я вирішив її замінити, хоча, якщо вам не потрібна робота, то ми можемо завершити нашу бесіду, – сказав Богдан Степанович.
Я зрозуміла, що мене ставлять перед фактом.
– Добре, мені дійсно потрібна робота. Але я хотіла б поговорити з вашою секретаркою, перш ніж вона піде на іншу посаду, – озвучила я свою умову.
Директор кивнув на знак згоди. Я вийшла з його кабінету і звернулася до секретарки, милої жінки, трохи старшої за мене:
– Вибачте, що я вас відволікаю, але мені потрібно з вами поспілкуватися. Давайте ввечері в кафе, через дорогу від вашого офісу є цілком пристойне місце.
На мій подив, але секретарка погодилася, і навіть не стала ставити зайвих питань.
Вдома я розповіла матері, що мене майже взяли на роботу.
– Я розмовляла з директором. Наче нормальний керівник, але якийсь трохи дивакуватий, – поділилася я з мамою враженнями від зустрічі з майбутнім начальником.
Мама насупилась і запитала:
– Що ти маєш на увазі? Він якось непорядно себе виявив?
Я махнула на неї рукою. вічно мама щось не те вигадає:
– Та ні, все добре гаразд, навіть не турбуйся. Я про те, що Богдан Степанович, так звати директора, легко погодився прибрати одну секретарку та поставити мене на її місце. Ми з нею сьогодні зустрічаємося, і щось мені підказує, що вона повідомить про нього не найприємніші речі.
Мама підсунулася ближче і прямо у вухо промовила:
– Ти дивись, якщо він виявиться якимось прохвосто, то не роздумуй і зразу ж відмовляйся від цієї роботи. Нічого, у тебе голова добре працює, знайдеш іншу вакансію.
Мама так хвилювалася за мене, бо саме мене виховувала. Чоловік, якщо можна його так назвати, покинув її перед моїм народженням. Мама позбавилася всього, що могло про нього нагадувати. Навіть фотографії не залишилися, принаймні вона ніколи їх не показувала.
Увечері я зустрілася із секретаркою. Та прийшла трохи пізніше, пояснивши це тим, що директор її затримав. Вона почала одразу:
– Я все розумію, що в нього виникли якісь претензії. Але це лише прикриття, насправді, наш Богдан Степанович жодної спідниці не пропускає. Щодо мене, то я його не приваблюю. А ось щодо тебе він особисто ухвалював рішення, не знаю, що на це вплинуло, але будь обережна.
Мені зовсім не сподобалися її застереження. я сказала обережно:
– Може, не все так сумно, як ти зараз мені розповідаєш? Ти давно працюєш у компанії, і я розумію, що перевод на іншу посаду не дуже, приємна перспектива. Але повір, я не збиралася тебе підсиджувати. Мені зателефонували та сказали, що є вільна вакансія. Якщо хочеш, то я можу від неї відмовитись, і тоді ти залишишся на своєму місці.
Секретарка сумно опустила голову і сказала:
– До речі, мене звуть Аліна, ми з тобою розмовляємо як подруги, а познайомитись не встигли. Так ось, що стосується твого працевлаштування, то не відмовляйся від запропонованої вакансії. Це буде корисно. Ми зустрілися в кафе і відверто розмовляємо, можна сказати, що довіряємо одна одній. Коли станеш його секретаркою, то спостерігай за ним.
Мені було дивно це чути, тож я запитала:
– А навіщо тобі знати, чим живе директор? Якщо ти давно в компанії, то, напевно, його вивчила?
Аліна у відповідь похитала головою6
– Не зовсім так, дещо я знаю, але в іншому він темна конячка. Практично ніхто в офісі не знає, що відбувається з директором у неробочий час. Якщо чесно, то мені нецікаве його особисте життя, просто не хочеться тебе підставляти.
Тут у мене задзвонив телефон. Дзвонила бабуся.
– Ой, привіт, пробач, що давно тебе не відвідувала, – сказала я бабусі. – Добре, я сьогодні приїду, сподіваюся, ти приготуєш мій улюблений пиріг.
Аліна подивилася на мене, а потім на годинник «Я бачу, що ти поспішаєш, що ж, не затримуватиму. І пам’ятай, що ти маєш тримати вухо гостро, інакше потім шкодуватимеш.
Дзвінок був від бабусі, яка чомусь хотіла мене терміново бачити. За дві години я була в неї вдома. Запитала:
– Що за поспіх, у тебе голос якийсь дивний?
Бабуся привела мене на кухню ті посадила за стіл, на якому стояла шарлотка і заварник, зітхнула.
– Я давно хотіла поговорити з тобою про мою квартиру. Окрім тебе, у мене нікого ближче немає, ти єдина онучка. Ось і вирішила залишити на тебе свою нерухомість, тільки матері нічого не кажи.
Я примружилася і запитала:
– А що станеться такого, якщо мама дізнається?
Бабуся вийшла з кухні, а коли повернулася, то принесла із собою маленький блокнот, простягла мені:
– Ось тут всі мої записи, так би мовити, роздуми. Але і це ще не все: подивися на обличчя цього чоловіка, тільки уважно і запам’ятай.
Бабуся простягла їй фотографію, на якій був зображений молодий чоловік. Я придивилася до нього, але так нічого й не зрозуміла.
– Чекай, а навіщо ти мені його показуєш? Це твій родич чи якийсь знайомий?
Бабуся прибрала світлину назад до блокноту і сказала:
– Сподіваюся, що ти добре запам’ятала обличчя. Твоя мати все зруйнувала, навіть фотографії викинула. А я одну з них зберегла і ти зараз бачила свого рідного батька.
Я здригнулася і сказала:
– Я не зовсім розумію, чому саме зараз ти вирішила все розповісти. Але якщо це правда, тепер виникає запитання до мами: навіщо вона приховувала? Може, ти не казала їй про фотографію?
Бабуся кивнула і відповіла:
– Так, я сховала знімок, щоб потім тобі показати. Ти маєш право знати свого батька в обличчя.
Я попросила ще раз поглянути на світлину. Я знала цього чоловіка. І все стало на свої місця. І родимка у нас однакова на скроні.
– Давай пиріг їсти. Але, як і домовилися, ти матері нічого не розповідатимеш.
Я кивнула:
– Добре, я тебе зрозуміла, і ніхто про це не дізнається – про те, що ти мені квартиру свою залишиш, і про світлину також. Це твоя таємниця.
Увечері я приїхала додому і сказала мамі, що була у бабусі.
Мама вийшла зі своєї спальні і невдоволено відповіла:
– Знову вона щось затіяла. Не може без того, щоб не втручатися в нашу сім’ю? І тільки не кажи мені, що вона просто нагодувала тебе пирогом.
Я була здивована:
– Що з тобою відбувається, мамо? Я дійсно їздила до бабусі, щоб дізнатися, як вона почувається. До речі, вона приготувала мій улюблений пиріг. І ти дарма все так сприймаєш, це тебе не прикрашає.
Після легкої вечері я пішла до кімнати. Я думала про слова бабусі. А ще мен турбували слова Аліни, яку мені скоро
доведеться замінити на посаді секретарки. Все якось не вчасно навалилося, та ще й фотографія батька
спливла саме в цей момент. І він сам. Так неочікувано.
Наступного дня я поїхала в офіс і прямо біля входу зустрілася з директором. Богдан Степанович подивився на мене, обійшов навколо і сказав:
– Так, добре виглядайте. Саме те, що мені і потрібно, ви йдіть до кабінету, я за пару хвилин повернуся.
Я його чекала. Повернулася тією стороною обличчя, де на скроні плямка, як у нього. Директор шарахнувся убік, дістав хустку з кишені і витер лоба:
– Що це означає, дівчино?
Я показала йому світлину, яку прихопила з собою вчора у бабусі.
– Тепер це не так важливо, я все зрозуміла і більше нам нема про що розмовляти.
Вдома я все розповіла мамі і вона нарешті зізналася, що Богдан постійно їй зраджував. А коли вона дізналася, що вони стануть батьками, то лишив їй трохи грошей і подав на розлучення.
Після цього переписав на неї квартиру за рахунок аліментів і більше мама його не бачила.
Я цій всій історії не засмутилася, а навпаки, була рада, що дізналася правду. Мені вдалося помирити маму і бабусю. Батько намагався знову зустрітися зі мною, але я категорично відмовилася. У мене не було батька, то нехай і зараз його не буде. І це справедливо.
Фото – авторське.