Мені якраз сестра з Польщі передала багато різної хімії, ось я все і спакувала, вийшло два великі пакети. Я і попросила сина, щоб той після роботи заїхав до мене.
– Я для твоєї Марусі маю невеличкий подаруночок, – заінтригувала я сина.
Я й не думала, що і Маруся з ним приїде. Вони не працюють разом, та й невістка до п’ятої години, а мій Володя до шостої. Але це не завадило їм обом постати на моєму порозі.
– Марусю, це тобі, тримай і користуйся на здоров’я!
– А з якого приводу подарунки?, – не розуміючи спитала невістка.
Я ж не хотіла говорити на пряму, що в таких умовах зараз люди не живуть, тому й сказала, що недавно ж були іменини Марії, ось і подарунок до цієї нагоди. Правда, з запізненням трохи.
Ми з чоловіком сідали в цей час вечеряти. Я запросила і сина з невісткою, але вони відмовилася, бо вже замовили суші.
Нехай подякують, що я їх не вичитала за марнотратство. А те, що Марусі мій “подарунок” не зайшов, то це її проблеми.
Наступного дня син перед роботою знову заїхав, але просто віддав пакети назад. Все було без слів, Володя лише з батьком поздоровкався.
– А я казав тобі цього не робити!, – завівся чоловік.
Ми з чоловіком все своє життя живемо в районному центрі. В нас двокімнатна квартира в старенькому п’ятиповерховому будинку.
Дочка п’ять років тому вийшла заміж. Живе Іринка в столиці.
А ось син наш зустрів дівчину з села.
Ми з чоловіком пропонували їм після весілля жити у нас. Я хоча не дуже це бачила, але не запропонувати ми не могли.
Але діти відмовилися.
– В нас є хата, своя, окрема. То чого ми повинні тулитися з вами?
– Все вірно!, – подумала я. Але серце таки за сина нило.
Він ніколи не жив в селі, в своєму будинку, де завжди потрібна чоловіча рука. Там і траву покосити треба, а він ніколи цього не робив.
Але то таке, сам вибрав свою долю.
Окрема хата в невістки була, але не дуже вона й окрема.
На подвір’ї моїх сватів була старенька, але підлатана хатинка. Саме в ній і мали жити син з невісткою, як новостворена сім’я.
Свати ж живуть в мурованій, гарні хатинці. Вона хоч і невеличка, але гарненька. Сват поробив ремонти, видно, що все свіженьке, красиве.
В невістки ж в цій халупці все сіре і старе.
Я так зрозуміла, що все що там знаходиться, їй віддали батьки. Тобто, вони повикидали старі меблі, придбавши нові і сучасні, а це старе підібрала Маруся і занесла до себе.
Я розумію, що можна жити і в старому інтер’єрі, але ніхто не відміняв прибирання.
Маруся дівчина видна і себе любить. Але зайшовши в їх “покої”, я не знала, на чому маю зупинити свій погляд.
Було таке враження, що хата ця пустувала багато років, і вони в неї тільки-тільки в’їхали.
Але це не так, бо Маруся розказувала, що через скверний характер батька вже років п’ять живе від них окремо.
Кругом була пилюка. В старому серванті між кришталем було все сіре. Шафа від одягу не закривалася. А зверху на шафі “красувалися” ведмеді, які посіріли від пилюки.
– Для чого це все молодій дівчині?, – питала я себе і не знаходила відповіді.
Я не могла зрозуміти, як мій син з такої чистої і акуратної квартири, перебрався в такий безлад.
Я хотіла поговорити з Марусею, що я можу приїхати на вихідних і допомогти їй з прибиранням. Але чоловік мене зупинив.
– Ти поставиш їх у незручне становище, Віро. Нехай собі живуть як хочуть.
Може й так, – подумала я. Але обстановка в їх будинку не давала мені спокійно жити.
Ось я і придумала, як натякнути невістці, що такі умови, це геть не годиться. Старе старим, але воно має бути чистим.
Моя рідна сестра живе в Польщі. Оля часто мені передає побутову хімію. Там вона кращої якості аніж в нас.
Ось я і зібрала в пакет все що мала, навіть порошок пральний втулила, бо в нас такого не купиш.
Так, дещо вже було розпаковане і надпочате, але нічого.
Я сказала сину, щоб приїхав після роботи і забрав подарунок, який я підготувала для новоспеченої невістки.
Але, як ви зрозуміли, ні невістці, ні Володі, моя ідея не сподобалася. Вони його не оцінили, бо наступного ж дня ці два пакети син повернув.
Але хіба ж я щось зробила не так?
Я ж хотіла як краще. Ця хімія відмиє все. Невістка замість того, щоб подякувати, зі мною не розмовляє.
Як мені бути? Чи варто якось на цю тему з Марусею говорити? Якщо її рідна мама не привчила до порядку, то, мабуть, потрібно це взяти в свої руки.
Добре, їх поки двоє, а як діти підуть? Що тоді буде?
Автор – Карамелька