– А ти чого так рано прокинувся? – здивовано запитала я чоловіка.
А потім глянула на його валізи в коридорі, і до мене почало доходити – він зібрався від мене йти.
В суботу нічого не віщувало біди, ми замовили машину шутру, бо почали будувати хату, а потім мали прийти родичі і сусіди, щоб все це розгребсти.
Я прокинулася дуже рано, хотіла все встигнути зробити, бо ж чоловікам треба буде потім і обід приготувати.
І тут я розумію, що відбувається щось зовсім не те, що ми планували.
– Руслане, що сталося? – питаю я.
– А хіба ти не бачиш? Я йду від тебе? Забираю лише нашу машину, а дім я залишаю тобі, – сказав чоловік.
– Що ти мені залишаєш? Недобудовану хату і двох неповнолітніх дітей? – розплакалася я.
Але ні мої сльози, ні мої вмовляння не допомагали. Руслан зібрав валізи, сів у наш старенький автомобіль, і назавжди поїхав з нашого життя.
Якраз в цей час водій, як ми і домовилися, привіз машину шутру, висипав все це посеред подвір’я, і поїхав. А я стояла і просто не знала, що мені робити, як жити далі.
Прожили ми з Русланом 12 років, у нас є двоє дітей: син і донька. Я завжди думала, що ми живемо з ним добре, обоє працювали, гроші відкладали на будинок. Уже навіть почали будуватися, а тут таке.
Я навіть не підозрювала, що у мого чоловіка є інша жінка. У нас з ним навіть суперечок серйозних ніколи не було.
Коли він вже сідав в машину, я просто запитала його – за що він так зі мною? Що я зробила не так?
– Справа не в тобі. Я просто полюбив іншу жінку, таке буває, – відповів мені чоловік.
– А що мені тепер тепер робити?
– Роби що хочеш. З людиною, яку я більше не кохаю, я жити не хочу.
Після того, як Руслан поїхав, я просто не знала, що мені робити і як жити далі. Зарплата у мене 10 тисяч, на ці гроші я мала прогодувати двох дітей і ще й будувати будинок.
В мене опустилися руки, і пів року я просто нічого не робила. Той шутер так і стояв посередині подвір’я, нагадуючи мені про той хаос, який так раптово увірвався в моє життя. І я не могла розгребсти ні шутер, ні те, що зі мною відбувається.
У мене навіть не було грошей на лікарів, тому я просто ходила як тінь. А ті гроші, які мені висилав колишній чоловік на дітей, це був мізер, якого навіть не вистачало на харчування, не кажучи вже про одяг, адже діти росли, і їм постійно потрібно було купувати нові речі.
Допоміг мені щасливий випадок. В наше село повернувся мій колишній однокласник Андрій і ми з ним випадково зустрілися. Коли він почув мою історію, то сказав, що любить мене ще зі школи і готовий одружитися зі мною хоч зараз.
Я погодилася – чи то від безвиході, чи то я колишньому чоловікові хотіла насолити, але все вийшло так, що навіть я на таке не сподівалася. Я закохалася в Андрія, бо кращої людини за нього я просто ніколи не зустрічала.
Його мама прийняла мене дуже добре, хоча за цей момент я також неабияк переживала. Та свекруха мені сказала, що в житті всяке буває, і що вона знає мене ще з дитинства, і знає, що я ні в чому не винна.
Але свекруха взяла з мене обіцянку, що я їй народжу ще й рідних онуків. Невдовзі у нас з Андрієм народилася двійня – два хлопчики. Його мама нам дуже допомагає з дітьми.
Хату ми вже майже добудували. Андрій же до одруження їздив по заробітках і якусь суму таки назбирав. Цього вистачило нам для того, щоб довести все до ладу.
І якраз коли в моєму житті, нарешті, з’явилася, біла смуга, з’явився і мій перший чоловік. Він вирішив, що має право на частину нашого майна, бо прожив зі мною 12 років, а нічого, крім старої машини, не взяв.
Та тут на захист стали мої діти, які вже доволі дорослі, і все розуміють. Вони пояснили батькові, щоб йшов, звідки прийшов. А тепер у них є єдиний тато, і це – Андрій.
Саме вчинки показують, якою насправді є людина.