Ми з чоловіком разом вже 13 років, у нас троє дітей і ми досі живемо на орендованому житлі. Три роки ому ми нарешті придбали квартиру в новобудові, але ніяк не доробимо ремонт – все не вистачає грошей.
Ми з Дмитром зі звичайних незаможних родин, які не могли нам допомогти стати на ного на початку нашого спільного життя. Мати мого чоловіка рано овдовіла і піднімала їх з сестрою самотужки.
Моя родина з маленького райцентру, де ніколи не було нормальної роботи, тому мої батьки небагаті, плюс я ще маю молодшого брата і сестру.
Так склалося, що і ми з Дмитром стали батьками трьох чудових дітей – старша у нас донечка 11 років і двоє двійняток, хлопчик і дівчинка, їм по 6 років, пішли у перший клас восени.
Самі розумієте, скільки на дітей потрібно витрат, плюс потихеньку робимо ремонт в новій квартирі. Ми обоє працюємо, але грошей іноді все рівно дуже не вистачає. Я дітей навіть на секнді часто одягаю, а якісь розваги у нас бувають лише у свята.
Відпочити можемо поїхати раз на рік, а той рідше з такими цінами, як зараз. Тому переважно їздимо до моїх батьків у приватний будинок – щось допомагаємо їм, а натомість маємо щось з саду-огороду та баночки на зиму.
Всі гроші переважно йдуть на оренду, ремонт комунальні, одяг та їжу, на підтримку вже не нової машини. Я на собі, напевно, економлю найбільше: і манікюр сама роблю, і за модою не стежу – ношу речі, поки не зносяться. Не кажучи вже про косметолога чи якісь салони. Навіть волосся не фарбую, слава Богу, ще не сива.
Зате мій чоловік завжди з останнього пнеться, аби догодити своїй матері, купити щось дороге їй в квартиру, хоча в неї й самої пенсія непогана – на держслужбі 30 років працювала.
Мені це його ставлення до матері завжди не подобалося. Тобто я ж не проти, щоб Дмитро маму любив, допомагав їй щось по дому, але ж гроші нам і самим дуже потрібні, тому я проти таких витрат на свекруху.
Ну а це вже в минулі вихідні була точка неповернення, як то кажуть. Запросила нас мама чоловіка до себе на 70-річний ювілей. Ми приготували подарунок і пішли. Вся їжа у свекрухи була замовлена з ресторану, 15 чоловік за столом зібралося.
Коли вже всі гості сказала тости, привітали іменинницю, то вікторія Іванівна також взяла слово. За столом свекруха піднялася і почала дякувати моєму чоловіку і привселюдно хвалитися подарунками від сина. У мене очі на лоба полізли.
Я ж думала, нова праска і плед, які ми принесли з собою – це і все. І це не дешево, я вам скажу! Але виявилося, що моя свекруха – щаслива власниця сертифікату в Брокард на 5 тисяч гривень, а ще вона їде в приватний санаторій в Карпати наступного місяця – синочок путівку вже придбав.
Я тоді промовчала за столом. А дома спокійно так сказала Дмитру, що ні копійки більше в сімейний бюджет не дам зі своєї зарплати – все на себе і дітей буду витрачати. На догляд, хороший одяг, якісь розваги.
А він хоче, аби ми нарешті у власне житло переїхали – то нехай головою думає і трохи менше на матусю витрачається. Хіба я не права? Ходить дметься не перший день.
Та хоч на розлучення нехай подає – досить з мене. Квартира нова у нас у спільній власності, діти не повнолітні, аліменти хоче-не хоче в разі розлучення буде платити. А хоче зберегти родину – нехай за розум береться.
Автор – Олена М.
Фото – авторське.