Два місяці тому свекруха приїхала з Італії, де пропрацювала більше п’ятнадцяти років, додому. Ми всі зійшлися в її хаті, бо скучили за Ольгою Степанівною. Ну і чого лукавити, так, щоб отримати від заробітчанки, хоча вже й колишньої, якісь смаколики ну і євро, само собою.
Ольга Степанівна ніколи онукам не скупилася. Навіть якщо вона не приїжджала на день народження, Миколая чи перше причастя, то завжди робила всім гідні подарунки.
Нашому Ромчику, наприклад, купила золотий ланцюжок з підвіскою, коли той минулого року йшов до першої сповіді. Надійці, племінниці чоловіка, також золото купила, здається, сережки.
Я ніколи не ображалась на свекруху, бо не було за що. Вона ніколи не робила різниці між онуками, а їх у неї четверо. У нас з Орестом двоє і в сестри Ореста двоє.
Ми живемо в тому ж селі, що і свекруха. З чоловіком вона давно розлучена. Саме тому вона й подалася на ті заробітки, бо не могла дивитися на чоловіка і його походеньки наліво.
Живе Віктор Дмитрович в сусідньому селі з якоюсь жіночкою. В нас в селі кажуть, що одне одного варті.
Хата Ольги Степанівни пустувала. Вона не з нових і нам там пропонували жити, але я відмовилась.
Завдяки Оресту цю хату хоч видно з дороги. Він і косив і прибирав, що потрібно. Настя ж і не навідувалася, а якщо і приїжджала в село, то до нас, бо я і нагодую і робити біля хати нічого не потрібно.
Але самі розумієте, якщо в хаті не жити, вона занепадає.
Сама ж Настя живе хоч і в однокімнатній квартирі, але окремо від свекрів. Ми ж з чоловіком живемо з моїми батьками. В нас хата хоч і на два поверхи, але я все життя мріяла про квартиру в місті.
І ось власне до ситуації, яка трапилася після повернення в рідну гавань свекрухи.
Ольга Степанівна роздала всім онукам і нам гостинці, а також кожному в руку з онуків вложила по 500 євро. На сім’ю вийшло тисячу. Це не мало і я зраділа, бо дітей якраз в школу потрібно було збирати, а тут така нагода купити все і зразу.
Якось відразу ж Ольга Степанівна взялась за ремонт свого будинку. Найняла наших місцевих майстрів. Всі по подвір’ї бігали, щось обраховували, приміряли.
Все село було на вухах, бо що ж там Олька таке задумала.
Я раділа за свекруху, але до пори до часу.
Поки одного дня сорока на хвості не донесла мені новину. Виявляється, окрім тої тисячі доларів, що дала всім свекруха, Насті вона купила двокімнатну квартиру.
Ну як так може вчинити мама? То син вже на такий подарунок не заслужив.
Я образилась на свекруху і перестала з нею спілкуватись. Краєм ока лише бачу, як вона сідає на маршрутку і кудись їде, а інколи її Орест в районний центр везе, мабуть, за якимись матеріалами для ремонту.
– Я думаю, що Настя за мамою в старості буде за це доглядати. Не злись.
– Та я б також могла доглядати, але ж мені ніхто й не запропонував. Все по-тихому твоя мама вчинила.
Я ще надіюся, що вона цю хату в селі хоч на Ореста перепише, бо якщо ні, то я і онукам забороню таку бабусю провідувати.
Поки з тою хатою мовчок. Не здивуюся, якщо вона в рівних частках буде на сина і дочку.
Як мені бути? Чому свекруха така несправедлива? Все ж раніше вона робила по чесному, порівну. Ніколи вона сина не обділяла, а тут на тобі. Сину каву зі смаколиками, а дочці в придачу дах над головою.
Це всі таку різницю роблять, чи то я така невістка, яка на таке щастя не заслужила?
Автор – Карамелька