– Ірино, нема чого сидіти вдома з дитиною. Нам грошей не хватає. То ж, давай, щось та й шукай, – сказав мені чоловік. Щоб ви розуміли, нашому Дмитрику лише рочок. – А з сином хто сидітиме? Про це ти подумав?, – злісно відповіла я. Але Юра і тут не розгубився. В допомогу нашій сім’ї прийде не моя мама чи свекруха, а старенька бабуся Юри, яка ледь не з паличкою ходить. А я знала, що цей декрет так закінчиться. Як у воду дивилася.
Чоловік зрозумів, що із фінансовим забезпеченням сім’ї він не справляється. Спочатку Юра був упевнений у своїх силах і гнав мене в декрет, а тепер вимагає, щоб я поверталася на роботу. Синові ще року немає. Хто з ним буде, якщо я працюватиму?
На момент весілля ми не мали своєї квартири. Ми почали наполегливо працювати над цим, оскільки без свого житла приводити на світ дітей – це безвідповідально. У нас був прямо план, щоб накопичити на іпотеку у максимально стислий термін.
Через три роки наш план здійснився. Ми одразу взяли двокімнатну, адже були впевнені, що впораємося з іпотечними платежами. Появи дітей у планах не було – треба було погасити хоча б більшу частину заборгованості.
– Ні, це не річ. Час ставати нам батьками. Зараз нам квартиру треба, потім автівку, дачу тощо. Будемо потихеньку з малюком всього в житті добиватися, – заявив чоловік.
Я пояснила чоловікові, що мені до підвищення залишилося кілька років, тож краще не поспішати. Однак він твердо стояв на своєму. Мало того, почав залякувати мене, що потім може взагалі не вийде. Вік своє бере.
Я, звісно, переживала. Я не знала як жити на одну зарплату. Я говорила про свої страхи чоловікові, але він обурювався, що фінансові справи мене не торкатимуться.
– Ти подаруй мені дитину, а з рештою я сам розберуся. Усі люди якось живуть у декреті, і ми впораємося, – сказав чоловік.
Хоч я і ощасливила Юру цікавим станом, але все одно дуже переживала. До “дня Х” я в декрет не йшла. Мені хотілося хоч щось відкласти про запас, оскільки я не була впевнена в тому, що чоловік упорається.
На допомогу родичів ми ніколи не розраховували. Вони не мали можливості допомагати. Чоловік насилу намагався тягнути на собі всі витрати, але виходило у нього не дуже добре.
Допомоги у побутовому плані не було від слова зовсім. Він приходив додому з роботи і завалювався на диван. Казав, що втомився. А я реально не витримувала все одна. Я не могла ні поїсти, ні поспати, ні в душ сходити. Коли заглядала мама чи свекруха, я намагалася за годину їхньої присутності переробити всі домашні справи, які нашарувалися.
Із фінансами теж були суттєві проблеми. Після оплати іпотеки залишалися реально копійки. Як би ми не урізали свої витрати, грошей все одно не вистачало навіть на найнеобхідніше. Чоловік це розумів, проте міняти роботу чи брати підробіток не поспішав.
Через рік Юра почав натякати, що йому важко самому тягнути сім’ю. Мовляв, було б непогано, якби я пішла працювати.
– І на кого я дитину залишу? До саду ще півтора року, а наші мами няньчитися не будуть, – спитала я його.
– Няню знайдемо!
– А який сенс мені працювати, якщо всю зарплату я віддаватиму няні?
Чоловік почав обурюватись, що я могла б знайти віддалену роботу. Чесно? Мені стало смішно. Я не можу знайти час, щоб зуби почистити з дитиною, а він каже, щоб я працювала.
– Поки працюватимеш, із сином може посидіти моя бабуся, – запропонував він.
– Ти думаєш, 85-річна старенька впорається з однорічною дитиною?
– Ти ніби спеціально не хочеш знайти якийсь вихід!
Тепер ми постійно лаємося через те, що я не працюю. Я б із радістю повернулася до офісу, але розумію, що це нереально. Мені теж важко жити у злиднях, проте я чоловіка попереджала про це. Чому він був такий впевнений, що впорається?
Моя мама працює – на неї немає сенсу розраховувати. Свекруха також. Залишити зі старенькою прабабусею малюка, як на мене, безглуздо, тому я на такий крок не піду. З дому працювати із сином на руках я теж не зможу.
Мене дивує, що чоловік робить імпульсивні вчинки, а потім шукає крайніх. Я ж його попереджала, що буде важко. Чому він не хотів почекати з дитиною? Я вважаю, що винен лише він. Нехай тепер сам розгрібає наслідки своїх рішень.
Як мені бути? Як привести чоловіка до тями?