Мені було 33. Я йшла в нічну зміну, на підлозі хропів чоловік, а донька тримала мене за пальто і плакала: «Не йди!» Син проводжав мовчки: він старший, доросліший за сестру на цілих 1,5 роки.
Через 2 дні я дізналася, що у сусідньому містечку в одну зі шкіл потрібна вчителька. Мене взяли. Розлучення. Вдалося купити стареньку хатинку на околиці. У кредит.
Весь цей час я була наче танк, бульдозер: не можна зупинятися, тільки вперед, не думай про труднощі. Прийшла до тями, коли поїхала вантажівка, залишаючи за собою пил, а в кімнатці з низькими стелями – вежу з речей.
Коли підняла з колодязя цебро чистої, смачної води. Коли затопила піч і хата наповнилася теплом. У цьому маленькому старому будиночку ми з дітьми мусимо бути щасливими!
Щастя було багато: сонце в маленькі віконця, ранкові купання в річці все літо, теплий ґанок, на якому приємно стояти босими ногами, перші сходи кропу та моркви на грядці, кава на сніданок.
І нічого, що кава була найдешевша, розчинна, а на вечерю самі макарони. На душі було спокійно. Я оберігала наш маленький світ від чоловіка, який намагався повернути сім’ю, згадуючи, як плакала дочка. Ніколи!
Після щомісячних платежів у банк грошей залишалося небагато, але за кілька місяців я втяглася, почала планувати залишки зарплати і на їжу, і на речі. Я вчилася спиратися на себе, не пхатись, просто йти вперед. А діти привели бездомного собаку.
Щеня, він ледве стояв на лапах, гойдався від слабкості і дивився на мене сумними очима. Зробив два ковтки теплого молока і впав. Через 10 хвилин набрався сил і ще кілька ковтків. Вижив.
Потім у нас з’явилося кошеня. Теж вижило. Усі вижили.
Майже одразу, як тільки я зрозуміла, що ми твердо стоїмо на ногах, що восени у нас будуть свої овочі, посадила яблуню. Завжди чомусь мені здавалося, що якщо є свій будинок і клаптик землі, обов’язково має бути і яблуня.
– Вам яку? – питала жінка у розпліднику.
– Не знаю, – відповіла я і посміхнулася.
– Візьміть цю.
Я несла додому гілочку і навіть не уявляла, що через кілька років усі сусіди будуть дивуватися медовим до прозорості яблукам, з яких виходить надзвичайно смачна шарлотка і дивовижне ароматне варення.
Що ось прямо через три роки і гілочки вросте така яблуня, щоб і на шарлотку, і на варення!
Один із куточків нашої ділянки виявився зачарованим: він, попри на сонячність та відкритість, був порослий зеленим мохом. Гілки малини тут чахли і засихали, наче їх посадили в піски Сахари, а не в землю, яка поливається.
Я на цьому місці посадила сливу. Гілочка сливи, опам’ятавшись після галасливої та багатолюдної площі, де її виставляли на загальний огляд, випила багато смачної колодязної води, озирнулася, побачила навколо зелений моховий килимок і вигукнула: «Те, що треба!»
На третій рік життя злива порадувала десятком перших плодів, а на другий рік так обважилася сливами, що ми не знали, куди їх подіти.
А ще мені віддали саджанець вишні: як не візьмеш – викинемо, сказала тітка Ганя, що живе на початку нашої вулиці. Посадила. За 3 роки вишня перетворилася на дерево, але плодоносила мало. Я підійшла до неї ранньою весною з сокирою, постояла, і подумала: «Добре, живи».
Цього літа дерево було так рясно вкрите налитими вишнями, що здавалося малиновою хмаринкою.
У моєму житті більше не було чоловіків. Усю чоловічу роботу вдома взяв на себе мій підрісший син. І ніколи, як би важко не доводилося, я не жалкувала про минуле життя.
Мир, щастя і спокій у маленькому старому будиночку краще, ніж життя з питущим чоловіком у квартирі зі зручностями. Я це знаю, як ніхто інший.
Сьогодні я вчу дітей англійської в школі і на своєму ютуб-каналі, і варю собі вранці дорогу каву. Найкращу. З філіжанкою в руках люблю стояти біля великого вікна.
Вже немає тих маленьких вікон, як немає і старесенького будиночка з низькими стелями. Бо будинок тепер інший: новий, з великими вікнами. Є машина.
Інший собака лежить тепер на моєму теплому ганку, а в кріслі – інший кіт. Діти молоді і дорослі, та і я ще нівроку. Золота осінь в моєму саду розкинула помаранчеві крила. Скоро заїде Данило – його першого після стількох років я впустила в душу.
Ці ж самі дерева зацвітуть цієї весни, порадують усіх солодкими яблуками, величезними сливами і розсипом бордової вишні. А я варитиму варення і пектиме шарлотку. І в будинку буде солодко пахнути ваніллю, корицею, щастям і майбутніми онуками.
Фото авторське