Uncategorized

Я вже багато років мешкаю в Данії, вийшла тут заміж. Але вдома в Україні у мене мама, яку раз на пів року відвідую. І щоразу я її ледве виношу. Скільки себе пам’ятаю, мама завжди була з маскою печалі і безвиході на обличчі. Причин для цього особливих і не було, просто така людина. Я думаю, що вона просто не вміла радіти життю, у всьому бачила лише негатив. Гадки не маю, що мені робити, коли мама стане старенькою і не зможе зовсім жити сама? До мене вона не поїде, сестра її не забере і теж не повернеться – у них взагалі погані стосунки. В притулок для літніх лишається?

Я вже багато років мешкаю в Данії, вийшла тут заміж. Але вдома в Україні у мене мама, яку раз на пів року відвідую. І щоразу я її ледве виношу.

Скільки себе пам’ятаю, мама завжди була з маскою печалі і безвиході на обличчі. Причин для цього особливих і не було, просто така людина. Я думаю, що вона просто не вміла радіти життю, у всьому бачила лише негатив.

Мені було 7 років, коли батьки розлучилися. Неприємно, але пережити можна. А тим паче, що батько залишив нам свою двокімнатну квартиру, були живі батьки мами, у неї була робота.

Мама ще молода була, могла б і вийти заміж, але в неї відразу ж з’явилося почуття приреченості, непотрібності. На нас із сестрою це теж позначалося. Не дуже приємно бачити весь час сумну і похмуру матір, при якій і сміятися не хотілося.

Так минуло все наше дитинство. Достаток був, батько, крім аліментів, дарував подарунки, одягав нас, на відпочинок брав із собою, ми знайомі з його нинішньою дружиною і двома братами.

Ми й зараз і ним спілкуємося, він бадьорий, життєрадісний, онуки в нього вже в тій родині є. Він і мого сина бере до себе на дачу, коли ми буваємо в Україні, майструє щось із ним, на рибалку разом ходять.

Я заміжня, живу в Данії, сестра поїхала жити в Київ з нашого райцентра – аби подалі від мами, яка досі так само грає роль жертви – нічого не змінилося.

Коли я у мами, вона весь час жаліється, що я її покинула і вже не повернуся до країни на зовсім, каже, що мені вона не потрібна, а моїй молодшій сестрі так і тим більше.

Я пропоную переїхати до нас, бо важко вже їй самій. У нас свій будинок за містом, місця всім вистачить, чоловік не проти, але мама упирається, ниє, як завжди.

Зараз думаю, що з такою матір’ю за складних обставин ми просто не вижили б. Навіть там, де не було проблем, вона їх бачила і створювала своїм ставленням до життям.

А порада  мені ось яка потрібна: що мені робити, коли мама стане старенькою і не зможе зовсім жити сама? До мене вона не поїде, сестра її не забере і теж не повернеться – у них взагалі погані стосунки. В притулок для літніх лишається?

Фото – авторське.

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації в матеріалах із посиланням на зовнішні джерела. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на LikeMe заборонено.